LITMIR.BIZ

      І коли відлига зупиниться на горбах,

      і коли дерева стоятимуть в темних снігах,

      свіжий стишений вітер, зірвавшись від узбережжя,

      доторкнувшись, відчує тепло на її губах.

      Її шкіра світла, як срібло у молоці,

      ніби втома, яка приходить наприкінці,

      мов зимова ріка, засипана зорями й снігом,

      вздовж холодного русла якої стоять мерці.

      Але вже минув цей гіркий листопадовий ріст,

      просування снігу в темінь грудневих міст,

      ці потоки повітря й води на нічних причалах,

      нетривкої застуди ламкий невідчитаний зміст.

      Це вже потім, коли тумани дійдуть сюди,

      затопивши мости й лункі приміські сади,

      вона стане щось говорити про чорні притоки,

      про човни в снігах, важкі від остуди й води.

      Через те, що всі промовлені нами слова

      переплетені між собою, як вереснева трава,

      і за всім, промовленим нами, вже проступає

      збитий подих вологи, музика горлова,

      залиши при собі ці повітряні ями тепла,

      цю легку недовіру, що вперто її вела –

      і коли вона зупинялася й завмирала,

      і коли її не було,

      і коли була.

      І кожна з рік,

      яким утрачаєш лік,

      які чекають, зникаючи, неподалік,

      кожна з них,

      покірних і мовчазних,

      щось постійно приховує між берегів і криг.

      І скільки б ти

      не ступав на її мости,

      ніколи не знаєш, як їй важко текти.

      Бо чорна ріка,

      але крига така тонка,

      ніби вода між пальців тобі витіка.

      Ніби сувої тче

      і торкає тебе за плече,

      і навіть не думай, куди ця ріка тече.

      …Так і вона –

      тиша і глибина

      ховають стільки пітьми, що постійно зрина,

      стільки слів,

      споминів і голосів,

      річкового піску, що на дно осів,

      що хочеш чи ні,

      чуєш, мов уві сні,

      як у ній затихають приголосні і голосні.

      І все, що є, –

      лише бажання твоє

      занурюватись у воду, що дихати не дає,

      і попри бої

      та всі порахунки свої

      просто триматись її, триматись її.

      Ми говоримо про міста, у яких ми жили

      і які відходили в ніч, мов кораблі в зимове море,

      про міста, які раптом утратили

      здатність

Скачать книгу