LITMIR.BIZ

      Усе, що ти побачиш уві сні, –

      твої аеродроми запасні,

      трава в басейнах і птахи в депо,

      осіннє пересіяне тепло,

      усе лежить під товщею морів,

      й команди торговельних кораблів

      виловлюють із вугільного тла

      підводних духів ламані тіла,

      не сплять до ранку, збившись зі шляху,

      минають темінь – мічену, суху,

      з вогнем і льодом в серці та душі

      вганяються в негоди і дощі.

      І капітани чорної зими,

      тікаючи від втоми та тюрми,

      вже сваряться заведено в імлі,

      затоплюючи власні кораблі.

      Пропалюють ракетами туман

      і висипають щедро в океан

      печальний чай цейлонських узбереж.

      Тепер і ти до ранку не заснеш.

      Я бачив, як ти записуєш чужі адреси

      на серветках, рахунках і в телефонах,

      як хвилюєшся, вичитуючи щось із преси,

      і виглядаєш знайомих в нічних вагонах,

      як бажаєш усім машиністам злагодженої роботи,

      як спілкуєшся з митниками, ніби з братами,

      пояснюєш їм, як спинити і перебороти

      серце полів, що б’ється під снігом,

      мов під бинтами.

      Як розшифровуєш назви рослин і станцій,

      що трапляться їм на шляху зі сходу на захід,

      як непомітно вкладаєш до теплих школярських ранців

      бомби й ікони, що створять надійний захист.

      І ті з них, хто слухав уважно твої поради,

      ніколи вже не повернуться на свої обжиті вокзали.

      І дирекція залізниці, підраховуючи збитки і втрати,

      випитуватиме в свідків,

      що вони бачили і що їм казали.

      І оскільки ніхто не знає, де їх тепер шукати,

      де вони запалюють тепер золоті семафори,

      де вони шукають зірки і читають карти,

      і де туман уночі наповнює їхні коридори,

      про них забуває останній колійний товариш,

      і на їхніх ґанках ростуть трави перегірклі стебла,

      і лише ти одна про них усіх пам’ятаєш,

      тому що й вони усі пам’ятають лише про тебе.

      «Доки минала і ця весна

      і вода забивала старий водогін,

      я намагалась, – писала вона, –

      говорити щось тобі навздогін.

      Я знала, що ти десь неподалік,

      збираєш складне подорожнє тепло

      й ведеш зупинок внутрішній лік.

      Але що з тобою насправді було?»

      Я міняв свої паспорти,

      я захищав сумнівні права,

      і переїжджав залізничні мости,

      і перекладав випадкові слова,

      і залишав на ранок міста,

      і зупинявся, де тільки хотів,

      доки натруджена тиша густа

      підіймалася від портів.

      Доки вигадувались імена

      доки минала вся ця пора

      і

Скачать книгу