LITMIR.BIZ

      Вже на початку двадцятих при майстернях заводу

      було створено футбольну команду,

      якою опікувалися

      брати Межлауки – грізні червоні комісари,

      народжені в Харкові, вирощені терором

      і ним же таки пізніше затоптані в чорний

      сніг тридцятих.

      Для чого я все це згадую?

      Все, що відбудовується з руїн, все, що

      починається з нічого, порожнеча, що

      перетворюється в руках слюсарів та механіків

      на машини й верстати, все це вкладено

      в наше життя, наче віру в тексти псалмів.

      Ті робітники, які виходили зранку на зміну

      і які вибігали ввечері на твердий, випалений

      ґрунт стадіонів, грали сонцями й тінями,

      розламували час, наче гарячий хліб,

      знаючи, що все в цьому житті

      починається вперше

      і майбутнє твориться зазвичай в цехах

      та на футбольних майданчиках.

      «Ми все почнемо спочатку, –

      говорили вони, заступаючи

      в березневу прогірклість порожнього цеху. –

      Нічого до нас, нічого, чого б ми не знали.

      Світ починається з паровозних ранкових гудків.

      Рух історії узгоджується восьмигодинним

      робочим днем. Всі наші перемоги починаються

      з витоптаних газонів. І ніхто не відбере

      в нас цю дивну пророчу впевненість,

      цю запаморочливу лють,

      якою ми зустрічаємо наших суперників».

      Океани й підводні рослини,

      нарости срібла в чорній породі,

      твердість дерев і волокна всередині очерету –

      все лише починається, щойно вони вибігають

      із роздягальні.

      І сонце спиняється в темних тунелях

      трибун, і тіні наркомів стоять за спиною,

      мов тіні архангелів.

      Революція завжди лишає шанс тим,

      хто готовий за нього вчепитись зубами,

      рвучи прогнилу обшивку цього механічного світу,

      вигризаючи паруючу серцевину старої історії,

      нічого не очікуючи для себе в майбутньому,

      нічого не залишаючи після себе в минулому.