LITMIR.BIZ

      Білі люди – жорстокі люди,

      чорна шкіра їм ріже око.

      Вони мурують для чорних споруди

      й готують для чорного там мороку.

      Лаштують чорному підлу підставу.

      Шиють чорному робу на виріст.

      І не відпускають ні під заставу,

      ні під підписку про невиїзд.

      Тримають чорного, як лева у ямі,

      ламають ребра з усієї злості

      і позбавляють навіть в уяві

      свободи зібрань і свободи совісті.

      І чорний іде на команду пастушу,

      з кулаками в кишенях роби,

      і волочить свою чорношкіру душу

      ринками Азії та Європи.

      А вночі з усією своєю бідою,

      зі співом тягучим і сміхом навмисним

      чорні, мов камені під водою,

      лежать, зливаючися із киснем.

      – Що нас гнало з наших кордонів

      в це мерзле світло? Що і для чого?

      Хто нас завів до цих коридорів? –

      тихо запитує чорного чорний. –

      Навіщо нас споряджали в дорогу

      й вирощували емігрантські мрії

      наші жінки, що забули тривогу, –

      легкі від голоду та малярії?

      Чи не краще було залишатись удома

      і помирати на власних пляжах,

      де кожна дюна чимось відома

      і кожна хвиля щось та й важить?

      – Знаєш, ми з тобою не перші,

      хто рвався на північ фурами й чо`внами

      в темних ранах і рваній одежі, –

      відповідає чорному чорний. –

      Усі ми йшли за піском і травою,

      за сонцем, що рухалось, як медуза,

      де небо так низько висить над тобою,

      аж в ньому іноді видно Ісуса.

      Усі ми знаходимось у цих лещатах

      і, додому вертаючись хіба що на ніч,

      горбатимося, як раби у Штатах,

      на ліберальну білу наволоч.

      Тому що білі забули сором,

      і якщо вже потрапив до їх павутини,

      клали вони з великим прибором

      на всі конвенції з прав людини.

      Їх

Скачать книгу