Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан

Скачать книгу

але, Йоно, мудрість у тому, що

      всіх нас рано чи пізно викидає на берег,

      де нас уже давно чекають,

      з радістю і нетерпінням,

      всі ті, хто буде любити нас до смерті,

      всі ті, хто буде цю смерть

      невблаганно прискорювати.

      Депо

      І зорі, пролітаючи над ним,

      шепотіли: «Арон Барон,

      ох, Арон Барон,

      неси свою правду,

      доки сніг замітає перон».

      І Арон Барон, пекар,

      досвідчений революціонер,

      котрий вів за собою в Чикаго

      натовпи анархістів,

      приїздить під Різдво,

      ніби апостол Павло,

      до харківських залізничних

      майстерень, у депо.

      В кожусі, накритий мішками та шкірами,

      на поштових санях,

      привозить чорну свою

      пропаганду,

      розповідає залізничникам про братів,

      що полягли в повстаннях.

      Арон Барон,

      в синій робітничій блузі,

      з зеленим димом у бороді,

      закликає колійників і машиністів

      триматися разом

      в роботі

      та боротьбі.

      Пише в посланнях:

      «Залізницю прокладено там,

      де Господь провів своїм

      жовтим нігтем

      по густому ландшафту,

      це він відчиняв ворота наших заводів,

      він заповнював мужністю наші легені,

      наче вугіллям шахту.

      Немає нічого, чого б

      не можна було перевезти в наших вагонах.

      Немає нічого в минулому,

      за що нам потрібно триматись.

      Все, що нам залишається, – віра,

      яку ми винесемо із собою,

      коли за нами займуться ріки

      й падуть небеса.

      Наше небо,

      яке запалюється і згаса,

      наші щоденні клопоти,

      наша спайка з вологим золотом сонця,

      наші сім’ї та померлі батьки –

      народжуючись і вивчаючи в небі зірки,

      засинаючи під шепотіння

      акацій,

      ми будуємо наше життя,

      мов небачений дирижабль,

      що плистиме над полотном

      залізниці,

      запалюючи зіниці

      наших синів,

      що стоять на перонах

      різдвяних станцій,

      сповнені впевненості

      і звитяги».

      Ах, Арон Барон,

      чорний апостол язичників,

      теплі втомлені паротяги

      заганяються ними

      з вечірніх полів

      до пропахлих весною депо,

      ніби худоба,

      і залізничники збираються,

      як пастухи, довкола багать

      і важко мовчать,

      розбираючи типографські

      шрифти його мови:

      «Немає страху у відмові

      від тяжкого каміння, яке нам

      вкладали в кишені шкільних піджаків,

      немає втіхи у прив’язаності

      до минулого. Що може об’єднувати

      металургів та гірників?

      Що може тебе тримати, окрім

Скачать книгу