Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан

Скачать книгу

битися за кордони,

      лаштувати погроми

      в офісах та на автомийках.

      Не залишай мене, вітчизно,

      не виїжджай услід за зірками,

      лишайся зі мною в присмеркових парках

      із залізними коробками гральних автоматів,

      які хтось зарядив чорними

      серцями підлітків.

      Якщо і ти залишиш мене,

      чи стане мені впевненості

      бити в полкові барабани,

      відправляти їхні листи,

      вести кореспонденцію

      з дияволом?

      Спробуймо ще раз:

      час повертається на старі помешкання

      і не знаходить там наших слідів.

      Діти все такі ж відважні

      у своєму небажанні здаватись без бою,

      тому крокують за барабанщиками,

      у своїх кросівках, спеціально створених

      для того, аби переходити

      в наступ.

      Не залишай нас, надіє,

      тієї пізньої золотої пори,

      коли ми будемо ділити здобич,

      із відчаєм знищуючи

      запаси любові

      на військових складах вітчизни.

      Співай, сирено!

      Історія знає багато прикладів,

      коли людині випадало керувати обставинами,

      підкорювати своїй свідомості

      непіддатливу матерію повітря,

      і воля та упевненість зрушували

      з місця захололі від неробства трамваї.

      Найбільш яскравим прикладом є, звісно, я.

      Коли вона приїхала і поселилася

      в цьому готелі на кілька діб, мала з собою

      лише одну валізу з речами.

      Зате там було кілька суконь, які вона

      планувала надягати на вечері

      з діловими партнерами.

      І вже першого вечора ми сиділи в її ванні.

      Черевики тягли мене на дно, вона була

      у своїй вечірній сукні, мокра і ділова,

      схожа на сирену, якщо ви справді

      можете уявити сирену

      в готельній ванні,

      у вечірній сукні.

      Нам усім випадає вибирати з того, що

      дарують нам провидіння й випадок.

      Вибір невеликий, а проте і цього

      вистачає, аби виловлювати дощові краплі

      поезії й злизувати їх гарячим язиком

      з віконного скла.

      І той, хто зберігає в собі здатність

      відрізняти смак і масштабність любові,

      на яку він не має жодного права,

      ніколи не зможе подолати

      спокуси заступити за край,

      зайти за розвішані на подвір’ї

      простирадла, за якими

      ховаються наші видіння.

      Мої сирени, мої радіоведучі,

      ви, зі своїми освідченнями та декламуванням,

      ви, зі своїми неймовірними зап’ястками

      й мокрим волоссям, –

      ви співали, доки руйнувалась ця картонна країна,

      співали, доки горів літній день,

      співали, доки спливав відпущений вам час

      і остуджувалася вода.

      Залишаючи її до наступного вечора,

      до обов’язкової неминучої

Скачать книгу