LITMIR.BIZ

      Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму

      караваном із трьох позашляховиків,

      обійшли перевал, що лежав у густому диму

      і прострілювався одним із піхотних полків.

      На подвір’ї було вже чути сусідів та їхню рідню,

      і в морозне повітря здіймалася анаша,

      і похмурі бійці грілися коло вогню,

      набиваючи навчено запасні ріжки з калаша.

      У кімнаті стояли жінки – юні й старі.

      Щойно ми увійшли, вони відступили вбік

      і тримали в руках військові тяжкі ліхтарі,

      розганяючи тіні з вилиць і темних повік.

      Капітан промовив: «Маріє, усі шляхи,

      що вели сюди, всі дороги й стежки

      нині світяться в темряві, й втомлені пастухи

      ними вперто бредуть, переносячи ковдри й мішки.

      Всі потоки, Маріє, всі узбережжя морів,

      перестуджені, мовби горла малих дітей,

      нині срібно горять, і навіть сузір’я вгорі

      загусають повільно відлунням добрих вістей.

      Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова,

      що лише існують, він зможе назвати все,

      в ньому буде наша печаль і наша злість больова,

      що заводить нас, єднає нас і несе.

      Його будуть слухати звірі, птахи і вужі,

      йому стане любові, щоби завжди стерегти

      перехоплені нами колони та вантажі,

      контрольовані нами долини, висоти й мости.

      Адже доки діти народжуються від нас,

      доки вони ростуть на нашій землі,

      доти є кому битись за кожну з пристріляних трас,

      доти є ким поповнити лави – невтомні й злі.

      Доки духи й померлі приходять до нас сюди,

      нас не стримає жоден Спаситель і жоден Аллах.

      Все минуще, сестро, вічні лише сліди

      від шрапнелі та куль на наших чорних тілах.

      Хай малий сприймає помсти науку важку,

      хай навчається справі та поміж нас росте».

      Капітан порився у похідному мішку

      і поклав до ліжка старий заводський ТТ.

      І тоді

Скачать книгу