LITMIR.BIZ

      Перехожі, з якими разом доводилось потрапляти

      під дощ на трамвайних зупинках,

      старі пролетарські замашки, вагони підземки,

      набиті безробітними, мов магазини патронами.

      Які слова подяки й розуміння

      висловлювали ми долі за те,

      що кинула нас серед нічного

      співу цикад до глибоких під’їздів, за те, що

      над нашими головами горіло це приміське

      повітря, здатне перепалити залізо і камінь.

      І ось тепер ми говоримо про тих, хто відібрав у нас наші міста,

      про міста, які помирають, ніби домашні тварини,

      про те, що нас позбавили ключів та паролів,

      за допомогою яких ми відчиняли двері лікарень,

      проходячи поміж світлом і темрявою ранкових аптек,

      де зблискувало на ранковому сонці

      все знеболювальне цього світу.

      Все так, нам не буде боляче, ми просто збираємо речі,

      рушаючи вслід за вогнями, які світять нам із пітьми.

      Хто прийшов до влади в наших містах?

      Хто ці чоловіки з тисячею голок, всаджених в горло,

      від яких їхні голоси

      стають холодними й небезпечними?

      Хто ці крикливі клоуни,

      котрі стоять і вирішують,

      чи слід пробивати нашим будинкам серця й випускати

      з них теплу малинову кров?

      Їхня політика – бите скло,

      яке вони сиплять тобі під ноги,

      примушуючи рухатися за ними, не стояти

      на місці.

      Їхня політика – це канати замість краваток

      на їхніх шиях, міцні мотузки,

      за які їх підвішують, коли вони

      виходять із гри.

      Ось вони сходяться всі разом, у своїх

      чорних костюмах, схожі на сажотрусів,

      на сажотрусів, що прийшли до влади і тепер

      просто не знають, з чого їм починати.

      Але запитай у них, що вони зробили з будинками,

      в яких ми жили, чому вони виловлюють, наче

      псів, усіх, хто бачив їхні обличчя без гриму.

      Запитай, що у них там, під чорною тушшю,

      і коли вони нарешті залишають у спокої

      понівечену інфраструктуру дерев,

      коли вони повернуться туди, звідки прийшли

      і звідки їх насправді ніхто не кликав.

      Ей, сажотруси,

      ваші збиті долоні,

      в які ви б’єте, плескаючи від задоволення,

      занадто багато фарби і крові запеклось

      у вас під нігтями.

      Ви пролазите в наші помешкання через вікна й балкони,

      ви прослизаєте в наші життя, виносячи з них

      спокій і впевненість.

      Ваша гнила пропаганда, якою ви засипаєте

      підвали й дахи,

      вона розкладається просто між нами,

      отруюючи водойми,

      з яких ми вперто намагаємось пити.

      І тому що нам ніколи не повернутися в ті будинки,

      на ті загальні кухні, де повітря було червоним

      від сонця і снігу, тому що навіть пам’ять вони

      випалюють

Скачать книгу