Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років - Колектив авторів

Скачать книгу

зазначав: «Украинские крестьяне, собственники земли, особенно зажиточные, а таких на Украине было весьма много, были поголовно против опасных затей социализации […], но, боясь мести, молчали и не возражали против сознаваемого озорства и безобразий: раздела скота, хлеба помещичьих экономий и пр. Когда мне лично приходилось беседовать с теми из них, кого я знал с детства, они потихоньку признавались: „Мы бы вам всех их выдали, смутьянов и грабителей, только на одном условии: чтобы они больше к нам не вернулись“. Боязнь мести определяла весьма многое в отношении к происходившей кругом анархии»[140].

      З цим погоджувались і інші представники адміністрації Української Держави. 28 вересня 1918 р. у доповідній начальник освідомчого відділу при чернігівському губернському старості стверджував: «Заможний клас побоюється тих зграй розбійників, на які розбилися рештки повстанських банд і які переховуються у лісах. Населення ж малозаможне хоч і співчуває більшовизму і повстанському рухові, проте побоюється сили німецької зброї та нещадності репресій німецьких властей. Нині й ця частина населення озлоблена проти бандитів, тому що їй доводиться відповідати перед німецькими військами за діяльність банд. Населення, однак, особливих послуг у справі пошуків учасників бунтарського руху не надає, тому що, з одного боку, боїться помсти розбійників, а незаможний клас до будь-яких розпитувань ставиться підозріло і тримається замкнуто, побоюючись, очевидно, можливості певних неприємностей»[141].

      Звірячі розправи з мешканцями маєтків, німцями-колоністами та «куркулями», докладно описані у спогадах Махна і махновців, мали на меті не лише помсту кривдникам і знешкодження найактивніших ворогів, зокрема з селян, а й насадження атмосфери страху, були спробою сподобатись постраждалим від утисків влади і приструнити її прибічників.

      Розвитку партизанського руху сприяла відносна слабкість правоохоронної системи Української Держави. Об’єктивно для здійснення правоохоронних функцій у розбурханій країні наявних у гетьмана сил було замало. Три українські губернії, зайняті австро-угорськими військами, за площею майже дорівнювали австрійській частині Австро-Угорщини, одна лише Катеринославська губернія була розміром як Чехія. Представники австро-угорського командування в Україні згодом нарікали у спогадах, що ефективно контролювати таку велику територію з чисельним населенням за допомогою тільки 120 тисяч вояків було вкрай складно[142].

      Крім того, як уже зазначалось, правоохоронна система Української Держави мала суттєві вади: процвітали корупція, службове недбальство, бездіяльність. За таких умов уряд зміг придушити збройні виступи, однак знешкодити усі партизанські загони йому не вдалося. Маючи вірних людей у селах і схови в лісах, добре налагодивши розвідку і зв’язок, партизанам вдавалось тривалий час уникати переслідування. На користь їм був навіть той відносний порядок в Україні, який забезпечили гетьманські охоронні служби й іноземні війська[143].

      Якщо після повалення

Скачать книгу

<p>140</p>

Могилянский Н. М. Трагедия Украины (Из пережитого в Киеве в 1918 г.) // Революция на Украине по мемуарам белых. – Москва; Ленинград, 1930. – С. 121.

<p>141</p>

Захарченко П. П. Селянська війна в Україні: рік 1918. – К., 1997. – С. 106.

<p>142</p>

Dragoni A. v. Die oesterreich-ungarische Operationen zur Besetzung Ukraine 1918 // Militаerwissenschaftliche und technische Mitteilungen. – 1928. – № 59. – S. 283; Militaerverwaltung in der von oesterreichisch – ungarischen Truppen besetzten Gebieten / H. Kerchnave, R. Mitzka, F. Sobotka, H. Sedti, A.Krauss. – Wien, 1928. – S. 389.

<p>143</p>

Грациози А. Большевики и крестьяне на Украине, 1918–1919 годы. Очерк о большевизмах, национал-социализмах и крестьянских движениях. – Москва, 1997. – С. 61.