ТОП просматриваемых книг сайта:
Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років. Колектив авторів
Читать онлайн.Название Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-3520-5, 978-617-12-3181-8, 978-617-12-3521-2
Автор произведения Колектив авторів
Жанр История
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Партизанський загін кіннотників
Основна маса противників гетьманського уряду серед селянства, навіть люди, охоплені люттю або доведені до відчаю, братись за зброю в більшості випадків не поспішали. Легальним засобом домогтись покарання кривдників і захисту власних прав було звернення до органів влади. Далеко не в усіх випадках, але все ж таки скарги були дієвим засобом відновлення порушених прав. Зокрема, реагуючи на звернення з приводу реквізицій, керівництво Української Держави восени 1918 р. заявило про намір компенсувати з державних коштів збитки, завдані громадянам під час вживання військами Центральних держав заходів з вилучення зброї та припинення порушень громадського порядку[112].
Партизанський загін с. Карабинівка Катеринославської губернії під командуванням Д. В. Бузюна, 1918 р.
Зважившись на активний протест, селяни найчастіше виражали його поза методами збройної боротьби – ігнорували заклики до укладання примирних угод з поміщиками, відмовлялись обробляти угіддя маєтків як наймані робітники, нищили поміщицькі посіви і ліси (але не відкрито, як раніше, а нишком), приховували продовольство і зброю. Захоплені в маєтках речі, за свідченням учасника подій, «закопували в землю, вкидали в річку, в криниці, а що надавалось до паління – просто палили»[113].
Щоб не втрачати зерно під час реквізицій, селяни годували ним худобу або виробляли з нього горілку. З травня 1918 р. уряд Української Держави та командування військ Центральних держав видавали нормативні акти про примусове залучення селян до польових робіт у маєтках та про посилення відповідальності за знищення посівів і за самогоноваріння.
Партизанський загін Павлоградського повіту Катеринославської губернії
Отже, навіть ту частину селянства, яка відчувала ворожість до уряду, було не так просто втягнути в антиурядову збройну боротьбу. Масові сутички виникали здебільшого тоді, коли учасники повстання були впевнені у перемозі. Найбільшими були повстання травня-липня 1918 р., коли відбувалося становлення гетьманської державної системи і діячам попередніх режимів (українського республіканського і радянського) здавалося, що в гетьмана немає надійних сил і широкої підтримки в суспільстві, що варто в будь-якому з регіонів розпочати виступ, як до нього відразу ж приєднається усе місцеве населення, а слідом спалахне вся країна. Саме ця думка надихала ініціаторів і ватажків Звенигородського повстання червня-липня 1918 р.[114], яке стало найбільшим з усіх антиурядових збройних виступів проти влади гетьмана П. Скоропадського.
Виступ також міг початись стихійно, коли його учасники, піддавшись пориву, просто не думали, якою загрозою для них це може бути. Прикладом події, яка мало не завершилась нападом селян на військових (проте завершилась нападом військових
ЦДАВО України. – Ф. 1216. – Оп. 2. – Спр. 1. – Арк. 51.
Міністерство внутрішніх справ України: події, керівники, документи та матеріали (1917–2017). – К., 2012. – Т. 1. – С. 298, 299.
Войнаренко О. До нової Полтави. – Нью-Йорк, 1955. – С. 55.
Юртик Г. Стихія (Зі споминів) // Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917–1918 рр. (Про що «історія мовчить»). – Тернопіль, 2014. – С. 375.