Скачать книгу

Української Держави М. Могилянський у спогадах писав: «Как же держали себя немцы в украинской деревне? Все зависело, конечно, от личного командного состава. Мне пришлось лично наблюдать немцев, бывших на постах в деревне Каневского у[езда], Киевской губ[ернии], которые не вызвали раздражения у населения и не оставили по себе дурных чувств. За все те продукты, которые они брали у населения, они исправно платили и ничем населения не обижали. В других же местах, – я читал об этом ряд подробных донесений и следственных протоколов, – шел прямой, бесстыдный и циничный грабеж»[84].

      Оповіщення про страту партизан

      Прагнучи щонайскоріше розв’язатися з обтяжливою і небезпечною справою в селах та повернутись до відносно добре контрольованих міст, іноземні військові та службовці Державної варти часто-густо діяли похапцем, перетворювали охоронні заходи на формальність. Розшук підозрюваних у скоєних злочинах та вилучення незареєстрованої зброї нерідко обмежувались вимогою до мешканців села видати певних осіб та зібрати певну кількість одиниць озброєння. Вироки обвинувачуваним виносили за прискореною процедурою польового судочинства або взагалі в позасудовому порядку. Страти і тілесні покарання часто чинили на місці (хоча в багатьох випадках затриманих забирали до міста).

      Військові широко практикували колективні покарання. Репресивним актам армійці і варта надавали показового характеру, намагаючись залякати селян, щоб надалі у них і гадки не виникало про непокору.

      До несправедливих і вкрай жорстоких репресій додавалося здирництво. Як колективне покарання військові застосовували стягнення з громад великих штрафів (так званих контрибуцій). Крім штрафів військові й варта вилучали кошти для відшкодування власникам великих господарств, які постраждали від погромів. Стягнення іноді сягали кількох сотень тисяч карбованців. Також іноземні війська реквізували продовольство. Непоодинокими були відверті грабунки – солдати і вартові нишпорили по селянських хатах, забираючи усе, що впадало в око.

      Мародерство в українському селі

      Примусове вилучення іноземними військами продуктів харчування (за цінами, нижчими від ринкових, або взагалі безплатно), а також фуражу, коней, худоби розпочалося ще в лютому-березні 1918 р. і тривало весь час. Така практика попри повну незаконність (заготівлю продовольства могли здійснювати лише відповідні українські установи) значно поширилась, особливо в зоні дислокації австро-угорських частин. Так, 28 березня 1918 р. комісар Проскурівського повіту скаржився губернському комісару Поділля: «Австрійські війська поводяться дуже кепсько як з нашою адміністрацією, [так і] з нашими селянами […]. Поступають багато дуже жалоб від селян, що австрійські війська останнє забирають і не буде навіть чим обсіяти поля. Ніякі дипломатичні розмови з їхнім начальством не помагають, а говориться ними одне, а робиться друге. Селяни дуже хвилюються»[85].

      Вилучення

Скачать книгу


<p>84</p>

Могилянский Н. М. Трагедия Украины (Из пережитого в Киеве в 1918 г.) // Революция на Украине по мемуарам белых. – Москва; Ленинград, 1930. – С. 127.

<p>85</p>

ЦДАВО України. – Ф. 1793. – Оп. 1. – Спр. 41. – Арк. 105.