ТОП просматриваемых книг сайта:
Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років. Колектив авторів
Читать онлайн.Название Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-3520-5, 978-617-12-3181-8, 978-617-12-3521-2
Автор произведения Колектив авторів
Жанр История
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Саме підмічений В. Лозовим «симбіоз цінностей» є ключем до розуміння суперечливих тенденцій усього селянського повстанського руху 1917–1921 рр.: мінливість, невиразність та суперечливість політичних орієнтацій, локальність дій, слабкий рівень організації, усобиці отаманів, люта ненависть і середньовічна жорстокість у ставленні до тих, хто уособлював владу і «нетрудові» верстви (бюрократія, буржуазія, євреї, інтелігенція). Тобто Вільне козацтво стало «зародком» масового повстанського руху, але не лише як більш-менш злагоджені воєнізовані підрозділи з певним бойовим досвідом, а й як прообраз отаманщини.
5 квітня 1918 р. з’явився наказ міністра військових справ УНР О. Жуковського під своєрідною назвою «Про висловлення подяки Вільному козацтву». Після визнання заслуг вільного козацтва у захисті української державності у наказі констатувалося, що козаки мають «перейти до своєї звичайної праці». Тобто м’яко і завуальовано оголошувався розпуск анархо-демократичних воєнізованих загонів[54].
«М’якість» полягала ще й у тому, що, відповідно до «словесного наказу» міністра, вільні козаки могли далі існувати як «культурна сила», а також мали можливість потрапити до повітових охоронних сотень, які утримувались би місцевим самоврядуванням і підпорядковувались би призначуваним повітовим комендантам[55].
Очевидно, саме «м’яка» позиція військового міністра відносно вільнокозачого руху дала можливість, з одного боку, врятувати від повної ліквідації окремі загони козацтва, підпорядкувавши їх повітовим військовим комендантам і надавши статусу місцевих загонів самооборони[56], а з іншого – дозволила деяким українським діячам, водночас із роззброєнням, вживати заходів для відновлення зруйнованих за часів більшовицької влади осередків Вільного козацтва[57].
Проте саме в цей час німецькі та австро-угорські підрозділи ліквідовували останні легальні осередки сільського Вільного козацтва, роззброюючи козаків та заарештовуючи отаманів. Деякі вільнокозачі відділи перейшли на нелегальне положення, приховавши частину зброї[58].
Остаточно ліквідувати вільнокозачий рух уряд УНР не встиг. Цьому завадив державний переворот 29 квітня 1918 р., що привів до влади генерала П. Скоропадського.
У багатьох антиурядових виступах травня – серпня 1918 р. на Київщині, Катеринославщині, Поділлі ініціативна та керівна роль належала саме отаманам Вільного козацтва, але навіть вони не вийшли за межі локальних
Лозовий В. Аграрна революція в Наддніпрянській Україні: ставлення селянства до влади в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р.). Монографія. – Кам’янець-Подільський, 2008. – С. 387.
Вісник Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки. – 1918. – 27 квітня.
ЦДАВО України. – Ф. 1076. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 110.
Там само. – Ф. 1077. – Оп. 1. – Спр. 40. – Арк. 94; Янов М. Кіш УВК в Чернігові // Українське козацтво. – 1973. – Ч. 2 (24). – С. 32–34.
Нова Рада. – 1918. – 5 березня (20 лютого); Народна воля. – 1918. – № 57. – 19 (6) квітня; Самостійник. – 1918. – Ч. 2. – 14 квітня; Верхньодніпровське життя. – 1918. – 13 квітня, 18 квітня; ЦДАВО України. – Ф. 1077. – Оп. 1. – Спр. 68. – Арк. 10зв.
Тютюнник Ю. Революційна стихія // Дзвін. – 1991. – № 8. – С. 100; Лимаренко Д. Південно-західний кіш Вільного козацтва // Українське козацтво. – 1979. – Ч. 3–4 (56–57). – С. 46; Михайлик М. Українське село в часи націон. революції // Літопис Червоної Калини. – 1934. – Ч. 1. – С. 14.