LITMIR.BIZ

Скачать книгу

у Брест-Литовську уклали мирний договір із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією і кілька днів по тому звернулись до цих держав із проханням про військову допомогу проти більшовиків. Після деяких вагань надати допомогу вирішили уряди Німеччини та Австро-Угорщини. Вони прагнули отримати від України поставки продовольства. Хліб із України був потрібен цим державам для подолання гострої продовольчої кризи у себе в тилу, а також для забезпечення своїх армій на Західному фронті, які мали в наступальних операціях 1918 р. розгромити війська Антанти і принести Німеччині та країнам її блоку перемогу в Першій світовій війні.

      Наступ німецьких військ в Україні розпочався 18 лютого, австро-угорських – 28 лютого 1918 р. і тривав до початку травня 1918 року. За цей час усі військові підрозділи, що чинили спротив армії УНР та її іноземним союзникам, були розбиті або витіснені за межі України. Австро-угорські залоги розмістились у містах Катеринославської, Херсонської, Подільської і південно-західної частини Волинської губерній. Решту регіонів України контролював німецький контингент[73].

      Після завершення бойових дій український уряд мав зосередитись на вирішенні внутрішньополітичних проблем. Повернення до мирного життя передбачало насамперед відновлення правопорядку. Мовою права напади селян на маєтки називалися так: «участие в публичном скопище […] с целью произвести расстройство чужого сельского хозяйства» (ст. 2691 Уложення про покарання кримінальні і виправні 1885 р.). В Україні 1918 р. залишалось чинним кримінальне законодавство Російської імперії, і подібні дії, не говорячи вже про вбивства та інші тяжкі злочини, потребували розслідування й притягнення винних до відповідальності.

      Разом із переслідуванням злочинців відновленню ладу мало сприяти проведення конструктивних перетворень. Наприкінці березня 1918 р. німецькі й австро-угорські представники в Україні запропонували уряду УНР проект поміркованої земельної реформи. Її суть полягала у примусовому відчуженні частини поміщицьких володінь на користь селянства. Згідно з проектом реформи, захоплені чужі землі селяни залишали собі за викуп. Що ж до маєтків, які уникли погромів і розподілу землі, то їхні власники мусили продати селянам частину своїх угідь. Таким чином, автори проекту планували досягти компромісу між інтересами селян і інтересами поміщиків: велике землеволодіння в Україні значно зменшувалося, але не зникало.

      Пропоновані зміни мали задовольнити усі зацікавлені сторони. Заможні селяни отримували додаткову землю і могли розвивати господарство фермерського типу. Їхні односельці, позбавлені коштів на придбання землі, могли знайти роботу в українській промисловості або поїхати на заробітки до Німеччини, у якій через призов до армії бракувало робочих рук. Поміщики, продавши частину володінь, одержували гроші для покращення своїх господарств. Забезпечене новоствореними фермерськими й оновленими поміщицькими господарствами зростання виробництва продуктів харчування

Скачать книгу