ТОП просматриваемых книг сайта:
Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років. Колектив авторів
Читать онлайн.Название Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-3520-5, 978-617-12-3181-8, 978-617-12-3521-2
Автор произведения Колектив авторів
Жанр История
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Дізнавшись про обрання, П. Скоропадський одразу ж передовірив керівництво Генеральною козацькою радою І. Полтавцю-Остряниці і фактично був лише номінальним керівником. Тільки в січні—лютому 1918 р. П. Скоропадський, за його власним свідченням, намагався організувати боєздатні вільнокозацькі загони для боротьби з більшовицькими військами, але невдало[42].
.
Циркуляр Генерального секретарства внутрішніх справ до волосних народних управ з питання організації та інструктування «Вільного Козацтва» волостей (куренів). 5 грудня 1917 р.
У листопаді—грудні 1917 р. українські керівники ще дуже сподівалися на Вільне козацтво. Місцеві представники влади УНР висловлювали побоювання, що створення загонів Вільного козацтва призведе до ще більшої «анархії», але, не маючи альтернативи, все ж сподівалися скористатися розпропагандованим серед населення способом самооборони. Однак конкуренція за керівництво над популярним і чисельним, але слабко організованим і суперечливим у своїй діяльності Вільним козацтвом додала у вільнокозацький рух дезорганізації та дезорієнтації.
У листопаді—грудні 1917 р. ні Генеральний секретаріат, ні Генеральна козацька рада не змогли сформувати з дуже чисельних (загальна чисельність вільного козацтва у грудні була у 1,5–2 рази більшою, ніж у жовтні[43]), але розпорошених по селах загонів вільного козацтва ні сил для наведення порядку на місцях, ні збройних загонів, які захистили б українську владу від більшовицьких військ. Генеральна рада, яка осіла в Білій Церкві, не змогла захистити навіть себе й у січні 1918 р. була розігнана більшовизованим армійським підрозділом[44].
Вирішальною причиною невдач як сподвижників І. Полтавця-Остряниці, так і Генерального секретаріату була вузькорегіональна обмеженість прагнень та діяльності, що домінували у Вільному козацтві. Проявившись уже в період зародження, з часом ця тенденція посилювалась. Головні принципи організації Вільного козацтва – територіальність і виборність керівного складу – забезпечували стабільні позиції місцевого «автономізму» отаманів. Територіальна обмеженість дій – або й бездіяльність отаманів – була складовою процесу самоізоляції та «автономізації» українських сіл.
Генерал П. Скоропадський стверджував, що ще в грудні 1917 р. зрозумів шкідливість виборного керівництва у воєнізованих вільнокозацьких підрозділах. Однак його намагання скористатися можливостями Вільного козацтва (спроба поповнити вільними козаками 1-й Український корпус, замінити виборних отаманів призначуваними офіцерами, організувати звенигородських вільних козаків проти більшовиків під власним керівництвом) зазнали невдачі[45].
Запізнілою була і спроба Генерального секретарства військових справ на чолі з Миколою Поршем створити у грудні—січні 1917–1918 рр. для внутрішньої охорони повітів на платній основі реєстрове вільне козацтво на чолі з призначуваними
Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. – К. – Філадельфія, 1995. – С. 83–84.
Лободаєв В. М. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917–1918 рр. – К., 2010. – С. 170–173.
ЦДАВО України. – Ф. 811. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 193; Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917–1918. – К. – Філадельфія, 1995. – С. 96, 110, 112.
Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917–1918. – К. – Філадельфія, 1995. – С. 99, 101–102, 106.