LITMIR.BIZ

      Неоднозначність оцінок діяльності Вільного козацтва проявилась у гострих дискусіях, які розгорілися під час обговорення декларації Генерального секретаріату від 29 вересня 1917 р. на засіданні Малої Ради, а також на з’їзді губернських та повітових комісарів Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Волині та Поділля (3–5 жовтня). Погляди учасників з’їзду щодо Вільного козацтва розділилися «по Дніпру». Комісари лівобережних губерній, які менше потерпали від пограбувань і безладдя, одностайно заперечували необхідність існування Вільного козацтва. У відповідь керівники Правобережжя наводили приклади корисної діяльності вільних козаків з охорони громадського порядку. Врешті-решт незначною більшістю голосів з’їзд висловився проти вільнокозацької організації. Причиною була «…некультурність, неорганізованість та нахил широких мас іти за всякою демагогічною (брехливою) агітацією»[33].

      На нашу думку, українських лідерів лякало намагання частини вільнокозацьких отаманів надати рухові своєрідного військово-адміністративного спрямування, яке, по суті, було шляхом до ще більшого ослаблення влади та автономізації суспільства, поглиблення безладдя, анархії та хаосу. Провідником цієї ідеї був штаб Звенигородського коша. Ідеї звенигородських отаманів підтримував Іван Полтавець-Остряниця, який з червня 1917 р. працював в інструкторському відділі УГВК[34].

      За ініціативи звенигородців та активної участі І. Полтавця-Остряниці 3–6 жовтня 1917 р. в Чигирині зібрався 1-й Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. На з’їзд прибуло понад 200 делегатів від 60 тисяч Вільного козацтва українських губерній та Кубані. Важливо, що окрім Черкаського повіту, де, за свідченням Я. Водяного, вільні козаки обирали двох представників[35], невідомо хто і де визначав «делегатів» на з’їзд. Очевидно, більшість їх прибула, не маючи представницького мандата, за власним бажанням. «Не кожний полк, як наш Черкаський, – пише Я. Водяний, – вислав два делєґати, бо Звенигородський їх вислав біля двох десятків і тому Звенигородщина проводила з’їздом після свого бажання»[36].

      Найменше делегатів було з Поділля та Волині.