ТОП просматриваемых книг сайта:
Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років. Колектив авторів
Читать онлайн.Название Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-3520-5, 978-617-12-3181-8, 978-617-12-3521-2
Автор произведения Колектив авторів
Жанр История
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Українську Народну Республіку було скасовано разом з її законодавством, у тому числі із земельним законом.
Ставши на чолі держави, П. Скоропадський проголосив відновлення права приватної власності на землю і заявив про намір здійснити примусовий продаж селянам частини поміщицьких угідь, але не відразу, а згодом, після ретельної підготовки відповідного закону. Доки закон розробляли, особи, що привласнили чужі землі та інше майно, мали повернути їх власникам і відшкодувати завдані збитки. Для врегулювання суперечок, що виникали з цього приводу, були створені спеціальні примирні комісії[78].
Селяни дуже важко розлучались із загарбаною чужою власністю, яку вже вважали своєю. Угоди про повернення привласненого майна вони зазвичай укладали без жодного бажання. Так, 29 червня 1918 р. староста Балтського повіту доповідав очільнику Подільської губернії: «Настроение населения в общем приподнятое, но никаких ексцессов проявлено не было. Разграбленное у землевладельцев имущество постепенно возвращается обратно, хотя неохотно. При разоружении населения никем сопротивления не оказано»[79].
Часто траплялося, що громади взагалі відмовлялись повертати награбоване, а подекуди погроми великих господарств тривали і далі.
Винуватцями безладів у цей час виступали не лише селяни, а й їх антагоністи – поміщики. Відповіддю на погроми маєтків стали погроми сіл. Великі землевласники створювали приватні каральні загони й за їх допомоги без усяких примирних комісій «вибивали» з селян відшкодування за завдані збитки. Приватні варти творили в селах жахливі речі. 3 липня 1918 р. громадський діяч Є. Чикаленко записав у щоденнику: «Мені оповідали […], що отся офіцерня, з якої складаються карательні отряди, поводиться з населенням навіть в городі Каневі гірше всяких татар в старовину: б’ють, грабують, насилують жінок і п’ють, і п’ють все, що добудуть, а що ж то вони виробляють по селах?»[80]
Карателів спонукали мотиви помсти, а також жага наживи – суми, які вони стягували з селян, часто в рази перевищували завдані збитки. Можливо, у деяких випадках їх дії були вмотивовані бажанням послабити позиції української влади. Принаймні, у найвищих посадовців Української Держави існувала думка, що розправи з селянами були нічим іншим, як свідомими провокаціями, влаштованими противниками гетьмана з метою збурити проти нього народ[81].
Забезпечити законність та припинити безлади, вилучити зброю в населення, розслідувати злочини, розшуковувати, затримувати і карати порушників (зокрема погромників як із селян, так і з власників маєтків) мали правоохоронні органи Української Держави: поліція (Державна варта, підпорядкована на місцях губернським і повітовим
Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – К., 2002. – Т. 2. Українська Гетьманська Держава 1918 року. – С. 24.
Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917–1921 рр.) / Н. А. Ковальова та ін. – Черкаси, 2007. – С. 89—103.
Гражданская война на Украине 1918–1920: Сборник документов и материалов. – К., 1967. – Т. 1. – Кн. 1. – С. 200.
Чикаленко Є. Щоденник (1918–1919). – К., 2004. – Т. 2. – С. 74.
Захарченко П. П. Селянська війна в Україні: рік 1918. – К., 1997. – С. 53; Юртик Г. Стихія (Зі споминів) // Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917–1918 рр. (Про що «історія мовчить»). – Тернопіль, 2014. – С. 367.