ТОП просматриваемых книг сайта:
Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років. Колектив авторів
Читать онлайн.Название Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-3520-5, 978-617-12-3181-8, 978-617-12-3521-2
Автор произведения Колектив авторів
Жанр История
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Не слід перебільшувати й розмах репресивних заходів у період Гетьманату. Загальні дані про кількість підданих покаранню відсутні, є лише фрагментарні. Встановлено, наприклад, що у липні 1918 р. в межах Катеринославської губернії австро-угорськими військовими було страчено 145 осіб[90].
Це дуже багато, але не означає, що не було «жодного села, де б німці і українські поміщики пощадили хоча б одного селянина»[91].
Командування австро-угорських та німецьких військ в Україні застерігало своїх підлеглих від застосування надмірних і необґрунтованих репресій, нагадуючи, що війська перебувають у дружній країні[92].
Часто представники правоохоронної системи Української Держави проявляли інертність, що становило ще одну ваду цієї системи. Бажання вирушати під кулі в бунтівливі села у захисників закону було небагато. Показовим було становище у Гайсинському повіті в травні-червні 1918 року. Обійнявши посаду в перших числах травня, повітовий староста знайшов повіт у цілковитому безладді. Селяни чинили руйнації («продолжают разрушать владельческие постройки, расхищать остатки уцелевшего движимого имущества, уничтожать казенные и частновладельческие леса и озимые посевы»). Звернені до української й австрійської комендатур прохання старости про допомогу залишались без відповіді («гласом вопиющего в пустыне»). Доповідь повітового старости очільнику Подільської губернії свідчила про роздратування: «Правда, команды 30 австрийского полка посылаються изредка в уезд для разоружения населения, но такие командировки скорее носят характер приятной прогулки по уезду, ибо, прибыв в село, команды эти, побыв там не более двух часов, ограничиваются только словесным требованием возврата оружия и, получив несколько винтовок, переходят в другое село, не обмолвившись даже словом о возврате разграбленного имущества». Два місяці по тому ситуація в Гайсинському повіті залишалась без змін. 23 червня 1918 р. повітовий староста знову скаржився на бездіяльність військ: «Несмотря на мои многократные просьбы австрокоманда бездействует, почему население совсем не разоружено»[93].
Ерцгерцог Вільгельм і Українські січові стрільці, с. Грузьке Херсонської губернії, 1918 р.
Замість розбороняти учасників громадянського конфлікту війська Центральних держав і українські правоохоронці нерідко ставали на бік одного з них. Найчастіше вони підтримували великих землевласників проти дрібних: на прохання поміщиків, оминаючи примирні комісії, стягували з селян компенсацію за зруйновані маєтки. Зазвичай це був іще один прояв корупції – частина сплачених селянами грошей ішла до кишені посадовця, який здійснював стягнення[94].
Велику підтримку австро-угорські і німецькі військові надавали німцям-колоністам.
ЦДАВО України. – Ф. 3598. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 2–5.
Белан Ю. Я. Отечественная война украинского народа против немецких оккупантов в 1918 г. – К., 1960. – С. 156.
Документы о немецких зверствах в 1914–1918 гг. – Москва, 1942. – С. 74.
Україна між самовизначенням та окупацією: 1917–1922 роки / В. Дорнік та ін. – К., 2015. – С. 202, 218–226.
Малиновський Б. В. Австро-угорські та німецькі війська в Україні (1918 р.): взаємовідносини з органами влади Української Держави // Грані. – 2006. – № 6. – С. 23.
Штерн С. В огне гражданской войны. Воспоминания, впечатления, мысли. – Париж, 1922. – C. 26.