ТОП просматриваемых книг сайта:
Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років. Колектив авторів
Читать онлайн.Название Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-3520-5, 978-617-12-3181-8, 978-617-12-3521-2
Автор произведения Колектив авторів
Жанр История
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серед мотивів, що спонукали людей брати участь у повстаннях і приєднуватись до партизанів, були не лише політичні. Учасники повстань і члени партизанських загонів нерідко чинили грабунки. Прокурор Київського окружного суду в доповіді міністру юстиції Української Держави про повстання у Сквирському повіті підкреслив характерну деталь: бійці загону, який 11 серпня 1918 р. намагався захопити Сквиру і був розбитий німецькою частиною, мали при собі мішки для майна, яке сподівались роздобути в місті[129].
Часто політичні гасла тільки приховували суто кримінальний характер діяльності озброєних груп. Провести межу між кримінальними формуваннями й антиурядовим політичним підпіллям часто було неможливо – вони мали подібний склад, спільних ворогів (урядові охоронні сили), головним чином нападали на маєтки, хутори заможних селян, потяги. Знаменно, що одним з перших епізодів махновщини як антигетьманського руху влітку 1918 р. стало пограбування банку[130].
Крім бажання вибороти владу, помститись за образи, звести особисті рахунки, стати відомим і значущим та/або збагатитись для багатьох учасників підпілля існувала ще одна важлива спонука – жага гострих відчуттів, азарт. Читаючи спогади повстанських ватажків, часом важко позбутись враження, що підпільна діяльність була для них своєрідною грою. Багатьох людей боротьба проти уряду приваблювала як пригода – ризикована, небезпечна, але з непоганими шансами на успіх, адже з огляду на слабкі місця правоохоронної системи Української Держави можна було тривалий час залишатись на волі. Як приклад наведемо розповідь М. Нікітина-Макарова, одного з керівників більшовицьких партизанських формувань на Півдні України. Улітку 1918 р. очолюваний ним загін з 25 партизанів напав на маєток поблизу села Карлівка на Полтавщині, у якому, за їхніми відомостями, перебував гетьман П. Скоропадський. Захопити «ясновельможного» – це як виграти головний приз. Здавалось, варто було ризикнути. Попри очікування пригода завершилась невдачею. Виявилось, що маєток мав добру систему оборони. Панський будинок оточувала висока стіна. Нападники здолали огорожу, однак захопити будинок так і не змогли. Офіцер, якого партизани помилково вважали Скоропадським, особисто стріляв у них із кулемета. Бій із охороною маєтку тривав три години. Кількох нападників було вбито. Отримавши повідомлення про наближення німецького підрозділу, партизани відступили[131].
Повстання і партизанські рейди супроводжувались численними жертвами. Так, у червні 1918 р. на теренах Єлисаветградського повіту загинули 150 великих землевласників[132].
Повстанці нерідко катували своїх жертв. Відомі випадки єврейських погромів[133].
Таким чином, основний склад повстанських
Там само. – Спр. 77. – Арк. 8.
Гражданская война на Украине 1918–1920. – К., 1967. – Т. 1. – Кн. 1. – C. 304.
Чубенко А. От террористической группы к повстанческому отряду // Нестор Иванович Махно. Воспоминания, материалы и документы. – К., 1991. – С. 45.
ДАДО. – Ф. 125. – Оп. 5. – Спр. 57. – Арк. 10.
Глядковская А. И. Партизанское движение на Юге Украины (Херсонщине) против австро-немецких оккупантов в 1918 г.// Наукові записки Львівського державного університету ім. Івана Франка. – Львів, 1955. – Т. 36. – Серія історична. – Вип. 6. – С. 25.
Грациози А. Большевики и крестьяне на Украине. 1918–1919 годы. Очерк о большевизмах, нацонал-социализмах и крестьянских движениях. – М., 1997. – С. 72.