Скачать книгу

виправданими є намагання дослідників провести чітку межу між повстансько-партизанськими загонами, корисними для процесів державотворення, та деструктивними формуваннями подібного типу, які шкодили національному рухові. Яскравим прикладом може бути Черкащина, де діяли загони холодноярців на чолі з В. Чучупаком – представники героїчної сторінки українського повстанства на підтримку державності, а зовсім поруч колишній сусід та союзник Свирид Коцур творив Чигиринську республіку, ворожу до української державності.

      Зародження

      Важливими для розуміння появи та поширення отаманщини є дві цитати. Перша належить сотнику армії УНР Михайлу Середі, друга – історику Матвію Стахіву.

      М. Середа – автор численних біографічних нарисів постатей отаманів – зазначав: «Революційна хвиля, що в осені 1918 р. повалила гетьмана П. Скоропадського, винесла на широкий простір дивних людей. Ніби за порогами з невідомих могил повиходили на заклик Петлюри в кармазинових жупанах, у червоних сап’янцях, в шапках з виндихи і зі шликами давні запорожці… Дідько їх знає, де вони напозичали військового досвіду, винайшли грошові засоби, все-таки зібрали біля себе численні легіони повстанців, з якими повели жорстоку боротьбу між собою, забувши про ті ідейні гасла, що були кинуті Головним Отаманом»[150].

      М. Стахів у солідному (кілька томів) дослідженні «УНР у добу Директорії» писав про час зародження отаманщини: «До січня 1919 р. отаманщина в негативному значенні цього слова була рідким явищем. До початку січня 1919 року ми не маємо випадків бунту або непослуху командирів. Не було ніяких бешкетів або погромів. Загальний ентузіазм національного повстання заглушував всі нездорові інстинкти в окремих одиницях»[151].

      Для розуміння сутності отаманщини важливо з’ясувати час появи цього терміну. Отже, до грудня 1918 р. поняття «отаманщина» в жодному із джерел різного походження не фіксується, на відміну від звання «отаман». У лютому 1919 р. поняття «отаманщина» («отаманія») вже активно використовується учасниками революційних подій та журналістами.

      Дії українських повстанців у лавах Червоної армії, які також конфліктували з військовим керівництвом і вимагали особливих привілеїв та повставали проти влади, позначалися терміном «партизанщина». В. Антонов-Овсєєнко прямо називав В. Боженка «червоним українським отаманом»[152].

      Спільні риси українських повстанців (а до цих двох груп більшовики додали ще й махновців) характеризувалися терміном «бáтьківщина». Л. Троцький писав про цілий феномен «українського професійного партизанства», який сформувався під впливом історичних чинників та революційної ситуації в Росії та Україні[153].

      Зокрема, на теренах Росії отаманщина поширилася на територіях, де традиційно діяли отаманські формування: Дон, Кубань, Сибір, Поволжя[154]. Але українська отаманщина мала свої особливості. Ніхто не ставить під сумнів час її появи – це антигетьманське

Скачать книгу


<p>150</p>

Cереда М. Отаманщина. Отаман Палієнко // Літопис Червоної калини. – 1929. – Ч. 3. – C. 22–24.

<p>151</p>

Стахів М. Україна в добі Директорії УНР: у 8 т. (Т. 2, Т. 6). – Торонто, 1968. – Т. 2. – С. 76.

<p>152</p>

Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне: в 3 т. – т. 3. – М.—Л., 1932–1933. – С. 158.

<p>153</p>

Гражданская война на Украине, 1918–1920. Сб. докум. и матер.: у 3 т., 4 кн. / [под ред. Н. И. Супруненко]. – К., 1967. – Т. 2. – С. 538–541.

<p>154</p>

Атаманщина и партизанщина в гражданской войне: идеология, военные кадры, участие: сб. ст. и матер./ Под ред. А. В. Посадского. – М., 2015. – 856 с.