ТОП просматриваемых книг сайта:
Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років. Колектив авторів
Читать онлайн.Название Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-3520-5, 978-617-12-3181-8, 978-617-12-3521-2
Автор произведения Колектив авторів
Жанр История
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Мусимо розібратися в сутності та своєрідних рисах отаманщини. Епізоди конфліктної взаємодії між повстанськими ватажками й органами влади (центральними та місцевими) УНР виникли ще наприкінці 1918 р., а взимку 1919 р. набули загрозливих форм. У січні 1919 р. за умов чергової війни Ради Народних Комісарів проти УНР, фактично російської агресії за підтримки окремих частин, сформованих у нейтральній зоні (Богунський і Таращанський полки), повстанські загони не змогли зупинити наступ ворога. Хтось не бажав вирушати на фронт, хтось переходив до більшовиків, грабував запілля, здійснював заборонені Директорією та особисто Головним Отаманом єврейські погроми. Деякі отамани часом оголошували відбиті в більшовиків міста своєю власністю, піднімали повстання проти влади УНР, утворювали у запіллі ворожі до УНР «селянські республіки».
Розглянемо декілька фактів, пов’язаних саме з отаманщиною, які призвели до катастрофи на фронті, хоча й зазначимо, що провина – не тільки на повстанських ватажках. Під час боїв за Київ у січні 1919 р. проти Директорії на Київщині та Черкащині виступили отамани Зелений, Данченко, Коцур і Хіменко. Зокрема, Зелений (Д. Терпило) на чолі Дніпровської повстанської дивізії в розпал боїв за Київ врізався клином в армію УНР між Києвом і Кременчуком і тим пришвидшив залишення Лівобережжя і Києва. Причиною конфлікту Зеленого з Директорією була амбітність отамана та нерозуміння командуванням армії УНР психології повстанських військ. Спочатку Д. Терпило образився, що його частину не допустили до параду в Києві після встановлення там влади Директорії, хоча він брав активну участь у здобутті столиці. Потім він отримав наказ вирушити зі своєю дивізією на Галичину, та ще й напередодні Різдвяних свят. Зелений виконав наказ, але його бійці відмовилися воювати на польському фронті та повернулися на Київщину. Тепер уже діями Зеленого були незадоволені у Штабі Дієвої армії УНР. У відповідь отаман захопив частину арсеналу армії УНР. Проти нього було вислано частину січових стрільців, а Головний Отаман видав наказ про розформування дивізій Зеленого і Данченка. Зелений перестав визнавати Директорію та почав шукати зв’язків із більшовиками.
Результатом конфлікту стало скорочення та послаблення військ УНР на Київському напрямку. Демарш Зеленого спричинив деморалізацію в армії та змусив знімати частини з фронту для приборкання Дніпровської дивізії, чим було полегшено умови наступу більшовиків на столицю. Згодом Зелений у всьому звинувачував Є. Коновальця, «бо той все наплутав і набрехав, а через нього й незгода була»[163].
Зелений (Данило Терпило) – отаман Дніпровської дивізії (у центрі). 1919 р.
Отаман Хіменко, який разом із запасними військами перебував у районі Золотоноші, Черкас і Корсуня, 24 січня 1919 р. підняв повстання проти Директорії, чим також посприяв втраті
Євген Чикаленко. Щоденник (1918–1919). У 2 т. – Т. 2. – К., 2004. – С. 393.