ТОП просматриваемых книг сайта:
Прислуга. Кетрін Стокетт
Читать онлайн.Название Прислуга
Год выпуска 2009
isbn 978-617-12-3935-7, 978-617-12-3934-0, 978-617-12-3381-2, 978-0-399-15534-5
Автор произведения Кетрін Стокетт
Жанр Зарубежная образовательная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Гіллі всміхається, і я бачу, що вона збирається порушити питання про «Ініціативу».
– Як там твоя мама? – питаю я, хоча знаю, що вона взагалі не любить це обговорювати. – Вона вже звикла у будинку для людей похилого віку?
– Думаю, так. – Гіллі натягує червоний светр, щоби прикрити складки жиру на талії. На ній штани у червоно-зелену клітинку, що, здається, додають об’єму її сідницям, надаючи їм округлості й крутизни. – Звісно, вона зовсім не цінує все, що я роблю. Я мусила звільнити її служницю: зловила на гарячому, коли та намагалася поцупити срібло просто під моїм носом. – Гіллі трохи примружується. – Ви часом, до речі, не чули, чи та Мінні Джексон десь працює?
Ми хитаємо головами.
– Сумніваюся, що їй вдасться знову знайти роботу в цьому місті, – каже Елізабет.
Гіллі киває, замислившись над цим. Я глибоко вдихаю, прагнучи повідомити їм свої новини.
– Я отримала роботу в «Джексон Джорнал»! – кажу.
У кімнаті тиша. Раптом Елізабет вищить від радості. Гіллі всміхається мені з такою пихою, що я червонію та знизую плечима, немов це не така вже й подія.
– Вони були б дурнями, якби не взяли тебе, Скітер Фелан. – Гіллі піднімає склянку з холодним чаєм, ніби виголошує тост.
– А… гм, хтось із вас читав рубрику міс Мирни? – цікавлюсь я.
– Ні, – відповідає Гіллі. – Але, б’юсь об заклад, що бідні білі дівчата з Південного Джексона читають її, як Біблію короля Якова.
Елізабет киває.
– Усі ті бідаки не мають прислуги, то вочевидь читають.
– Ти не заперечуватимеш, якщо я порозмовляю з Ейбілін? – питаю Елізабет. – Щоб вона допомогла мені відповісти на окремі листи?
На мить Елізабет завмирає.
– З Ейбілін? З моєю Ейбілін?
– Я ж сама не можу відповісти на ці запитання.
– Ну… якщо це не заважатиме її роботі…
Замовкаю, здивована її реакцією. Але потім нагадую собі, що, зрештою, Елізабет платить їй.
– І не сьогодні, тому що незабаром прокинеться Мей Моблі, й тоді мені доведеться доглядати за нею.
– Гаразд. Може… може, тоді я зайду завтра вранці?
Підраховую, скільки матиму годин. Якщо ми з Ейбілін впораємося ще зранку, то у мене буде час, щоб помчати додому, набрати текст і повернутися в місто до другої години.
Елізабет насуплено розглядає котушку із зеленими нитками:
– І тільки на кілька хвилин. Завтра день чищення срібла.
– Це не займе багато часу, обіцяю.
Елізабет починає звучати, як моя мама.
Наступного ранку о десятій Елізабет відчиняє двері й киває мені, як шкільна вчителька:
– Добре. Заходь. Та недовго. Мей Моблі може прокинутись будь-якої миті.
Заходжу на кухню, затиснувши записник і листи під пахвою. Ейбілін усміхається мені біля мийки, її золотий зуб сяє. Вона трохи повнувата в талії, але це надає їй приємної м’якості. І вона набагато нижча за мене (а хто вищий?) У неї темно-коричнева