LITMIR.BIZ

      Він бреде коридором до спальні. Занадто чесний, щоби приховувати щось, і я впевнена, що йому відомо не більше, ніж мені.

      Упродовж наступних тижнів я іноді навіть по двічі відвідувала Елізабет, щоб поговорити з Ейбілін. Щоразу Елізабет усе пильніша. Чим довше я перебуваю на кухні, тим більше завдань спадає на гадку Елізабет, доки я не піду: дверні ручки треба відполірувати, витерти пил на холодильнику, підстригти нігті Мей Моблі. Ейбілін зі мною привітна, не більше, вона нервує, стоїть біля мийки та постійно щось робить. Незадовго до цього я здала містерові Ґолдену роботу, й, здається, він задоволений рубрикою, перші дві статті якої я написала за двадцять хвилин.

      Щотижня я розпитую Ейбілін про Константін. Чи не змогла б вона дістати мені її адресу? Чи не змогла б розповісти, чому її звільнили? Чи була якась буча? Тому що не можу уявити, що Константін каже «так, мем» і виходить через задні двері. Мама якось посварилася з нею через потьмянілі ложки, то Константін потім увесь тиждень подавала їй пригорілі тости.

      Я можу тільки здогадуватися, як відбувалося звільнення.

      Та марно, бо на всі мої розпитування Ейбілін просто знизує плечима й відповідає, що їй про це нічого не відомо.

      Якогось полудня, порозмовлявши з Ейбілін про те, як вивести стійкі плями у ванній (ніколи в житті не чистила ванну), я повертаюся додому. Минаю вітальню. Телевізор увімкнено, і я неуважно глипаю на нього. Паскаґула стовбичить якраз біля екрана. Чую слова «Оле Міс» і на екрані, що сніжить, розрізняю білих чоловіків у темних костюмах перед камерою (піт стікає по їхніх лисинах). Наближаюся й бачу посеред білих чоловіків молодого (приблизно мого віку) чорношкірого, а позад нього – військових. Камера від’їжджає, і погляду відкривається наша стара адміністративна будівля. Губернатор Росс Барнетт, стоячи зі схрещеними руками, вглядається в очі високому чорному чоловікові. Поруч із губернатором наш сенатор Вітворт, із сином якого Гіллі намагається влаштувати мені «сліпе побачення» вже декілька місяців.

      Я не можу відвести очей від телевізора. Утім, не приголомшена та не розчарована новиною, що темношкірому дозволено вчитися в «Оле Міс», а просто здивована. Паскаґула, проте, дихає так голосно, що мені чутно. Вона завмерла, як стовп, не помітивши, що я стою за нею. Роджер Стікер, наш місцевий репортер, нервово всміхаючись, швидко торохтить: «Президент Кеннеді наказав губернаторові допустити Джеймса Мередіта, повторюю, президент Сполучених…»

      – Євгеніє, Паскаґуло! Негайно вимкніть телевізор!

      Паскаґула різко повертається, бачить мене та маму. Вибігає з кімнати, потупившись.

      – Я не терпітиму цього, Євгеніє, – шепоче мама. – Ти не потуратимеш їм.

      – Потуратиму? Мамо, це новина національного масштабу.

      Мати пирхає.

      – Неприпустимо,

Скачать книгу