Прислуга - Кетрін Стокетт

Скачать книгу

це чудово, мати когось, із ким можна разом тримати секрети. Якби у мене була сестра або брат із меншою різницею у віці, я би знала, як це. Це ж не лише куріння чи уникання мами. Це хтось, хто був би з тобою після того, як твоя мати майже замордує тебе до смерті, бо ти жахливо висока, і кучерява, і дивна. Хтось, чиї очі сказали б просто, без слів, «Зі мною у тебе все гаразд».

      Утім, говорити з нею не завжди було солодко. У п’ятнадцять новенька дівчинка вказала на мене й запитала:

      – А що це за бузько?

      Навіть Гіллі сховала усмішку перед тим, як відвести мене вбік, удаючи, наче ми її не почули.

      – Константін, який у тебе зріст? – запитала я, не зумівши приховати сльози.

      Константін примружилась:

      – А в тебе який зріст?

      – П’ять футів одинадцять дюймів, – плакала я. – Я вже вища за баскетбольного тренера в команді хлопців.

      – Ну, а в мене п’ять футів тринадцять дюймів, тож покинь себе жаліти.

      Константін була єдиною жінкою, на яку мені доводилося дивитися вгору, щоб поглянути в її очі.

      Перше, що помітно в Константін, окрім її зросту, – це очі. На тлі темної шкіри вони здавалися світло-коричневими, яскраво-медовими. Я ніколи не бачила в темношкірої людини світло-карих очей. Насправді, на Константін було безліч відтінків коричневого. Її абсолютно чорні лікті взимку вкривав сухий білий пил. Шкіра на її руках, шиї та обличчі мала колір чорного дерева. Долоні її рук помаранчеві, й мене завжди цікавило, чи стопи такі самі. Втім, я ніколи не бачила її босоніж.

      – У ці вихідні тільки ти і я, – сказала вона, усміхаючись.

      У ті вихідні мама й тато їхали з Карлтоном оглядати університет Луїзіани й Тулейн. Наступного року мій брат вступав до коледжу. Того ранку тато заніс розкладачку на кухню та поставив поруч із туалетом Константін. Вона завжди спала там, коли ночувала в нас.

      – Ходи побачиш, що я маю, – покликала вона, показуючи на комірчину. Я відчинила двері й угледіла в її сумці складанку на п’ятсот деталей із зображенням гори Рашмор. Це наше улюблене заняття під час її ночівлі в нас.

      Тієї ночі ми сиділи кілька годин, жували арахіс і перебирали на кухонному столі деталі головоломки. Надворі розгулялася негода, а ми в затишку вибирали частинки складанки. Лампочка на кухні згасла, а потім знову засяяла.

      – Хто це? – спитала Константін, дивлячись крізь окуляри в чорній оправі на коробку з-під головоломки.

      – Це Джеферсон.

      – О, справді. А це хто?

      – Це… – я нахилилась. – Я думаю, це… Рузвельт.

      – Я впізнаю тільки Лінкольна. Він схожий на мого тата.

      Я завмерла, тримаючи в руці деталь головоломки. Мені було чотирнадцять, і я ніколи не отримувала балу, нижчого ніж «А». Я була розумна, проте дуже наївна. Константін поклала коробку й знову зосередилася на деталях.

      – Тому що твій тато був таким… високим? – запитала я.

      Вона всміхнулась.

      – Тому що мій тато був білим. Моя мама була високою.

      Я відклала деталь.

      – Твій…

Скачать книгу