LITMIR.BIZ

Скачать книгу

я не хочу бути касиром у банку.

      Мама зітхає, мружить очі до спаніеля Шелбі, який облизує свої лапи. Зиркаю на вхідні двері, бо в мене виникає спокуса зіпсувати чисту підлогу. Ми вже так багато разів розмовляли про це.

      – Чотири роки тому моя дочка поїхала до коледжу, та з чим вона повернулася додому? – запитує вона.

      – З дипломом!

      – Красивий папірець, – мовить мама.

      – Я розповідала тобі. Я не зустріла нікого, за кого хотіла б вийти заміж, – відповідаю я.

      Мама встає зі стільця, підходить до мене, і я дивлюся просто в її гладеньке красиве обличчя. Вона носить темно-синє плаття, що обтягує її тонку постать. Помада, як завжди, безбарвна, але, коли вона робить крок у світле полуденне сонце, я бачу на її одязі темні плями, старі й засохлі. Примружую очі, намагаючись розгледіти, чи ті плями справді є.

      – Мамо? Ти погано почуваєшся?

      – Якби ти виявила хоч трохи кмітливості, Євгеніє…

      – У тебе плаття спереду брудне.

      Мама схрестила руки.

      – Я розмовляла з мамою Фанні, й вона сказала, що Фанні практично купалася в різноманітних можливостях, коли отримала цю роботу.

      Я закриваю питання плаття. Ніколи не зможу зізнатися мамі, що мрію бути письменницею. Вона тільки перетворить це на ще одну перешкоду між мною та заміжніми дівчатами. Також я не зможу розповісти їй про Чарльза Ґрея, мого партнера з вивчення математики минулої весни в «Оле Міс». На останньому курсі він напився та поцілував мене, а потім стиснув мою руку так, що мені мало б аж заболіти, але не заболіло; як чудово було, коли він тримав мене й дивився мені в очі. А потім він одружився з Дженні Спріґ, п’яти футів на зріст.

      Мені треба було знайти квартиру в місті, таку, де жили незаміжні, прості дівчата, старі діви, секретарки, вчительки. Але коли я заїкнулася про використання грошей з мого трастового фонду, мама заплакала справжніми слізьми.

      – Євгеніє, ці гроші не для того, щоби жити на квартирі. З дивними кухонними запахами та панчохами, що звисають з вікна. А коли гроші скінчаться, тоді що? На що ти житимеш? – Потім вона поклала на голову холодну тканину й увесь день пролежала.

      І тепер тримається за поручні й чекає, чи я вчиню так, як учила гладка Фанні Петров, щоб урятувати себе. Моя мама дивиться на мене так, ніби я остаточно засмучую її своїм виглядом, зростом, волоссям. Сказати, що у мене кучеряве волосся – це, м’яко кажучи, не сказати нічого. Воно дивне, більше схоже на волосся на лобку, аніж на голові, світле й ламке, як сіно. Моя шкіра світла, і, хоч дехто називає її молочною, коли я буваю серйозна, вона має вигляд, наче в мерця, а серйозна я завжди. Крім того, на верхній частині носа в мене невеликий хрящик. Але очі волошкові, як у матері. Мені говорили, що це найкраще в мені.

      – Просто тобі треба потрапити в середовище чоловіків, де ти…

      – Мамо, – перебиваю, просто бажаючи закінчити цю розмову, – це дуже жахливо, якщо я ніколи не вийду заміж?

      Мати схрещує свої голі руки, ніби від цієї думки їй холодно.

      – Ні, Євгеніє. Не говори

Скачать книгу