Тричі продана - Павло Наніїв

Скачать книгу

пане посол, для вітчизни нашої – як свічка для порохового погреба. Ви підбурюєте поспільство на бучу. Нє позвалям! Не дамо зрівняти простолюдина з благородним панством. Хлоп є хлоп, і його доля Паном-Богом визначена: землю орати і вірно служити своєму господареві. Але хлоп нині розбестився, і його треба приборкати. Закликаю, панове посли, до захисту нашої шляхетської гідності від сірого бидла! Не доведи Господи до нової Коліївщини! А нею пахне від слів пана Гродзенського… Дарую в королівську скарбницю грошей на придбання гармат у кількості, достатній для озброєння ними одного полку.

      – Нєх жиє наша свєнта вольносць! Віват! – вибухнула зала. Потоцький з почуттям переможця повернувся на своє місце серед найпочесніших депутатів сейму. Северин Ржевуський, Ксаверій Браніцький та Антонін Четвертинський, за якими стояла шляхетська еліта, потиснули йому руку. Зала клекотіла оплесками.

      Гродзенський спокійно сидів у ложі, суміжній з магнатськими, вдивлявся ясними очима в обличчя вельмож і ледь помітно усміхався гіркою, скептичною посмішкою. Князь Четвертинський нахилився до нього і посварився пальцем:

      – Пане посол, ви намагаєтеся зрівняти шляхту з хлопським поспільством. Не буде так! Нє позвалям!.. Нє позвалям, бо то є прямий шлях до загибелі ойчизни нашої!

      – Рабство – ото найстрашніша небезпека для Речі Посполитої. Я стояв і буду стояти за свободу простого люду. Тільки вільні громадяни зможуть урятувати батьківщину від загибелі.

      – О, який ви хоробрий! Хвалю за сміливість! Але Польща, будьте певні, ніколи не почує вашого надто бойового заклику.

      – Польща, пане Четвертинський, не обмежена стінами цієї зали…

      – Це так. Але її доля мусить вирішуватися тільки тут і лише елітою нації, а не на пляцу галасливим натовпом.

      – Історія покаже, хто повинен вирішувати долю батьківщини, – сказав Гродзенський і відвернувся від Четвертинського.

      Розділ шостий

      Сестриця Текля

      Текля Аксамітовська ось уже другий тиждень гостює в Тульчині у Жозефіни Потоцької і не може нахвалитися своїми грекинями.

      – Такі ж вони розумненькі, графине, що й не знаю, як вам сказати. Марія вже польською молиться і розмовляє, а Софія й французькою трохи. Тямущі – дай Боже кожній панській дитині такий розум мати. А які сукні їм злагодила! Вийдуть до танцювальної зали – на них тільки й дивляться гості, наче на справжніх шляхтянок. Жванецькі паничі вже починають увиватися коло них.

      – Ви, сестро, не дуже з ними панькайтеся. Досить, що хлібом годуєте та одягаєте, а ви ще до танців призвичаюєте. Нехай прислужують і Богу дякують, що не в гаремі живуть, не в нехриста-турка, а в шляхетському домі. Ой-йой, сестрице, дуже ви з ними панькаєтесь…

      Текля Аксамітовська ще з хвилину тому мала намір сказати, що брат Юзеф давно вже фліртує з Марією, але, вислухавши графиню, прикусила язика: осудить Потоцька, рознесе плітку по всьому світу, мов сорока. А між тим, пильно вдивляючись у Теклине обличчя, Жозефіна спитала:

      – А що пан Юзеф – чи не запаморочили йому голову

Скачать книгу