Тричі продана - Павло Наніїв

Скачать книгу

Теклю охопив страх. Їй здавалося, ось-ось вийдуть із лісу гайдамаки, і наказала старому швидше гнати коней…

      У Жванці на Теклю чекала новина. Пані Лоська, схлипуючи, розповідала:

      – На третій день Різдва поїхали ми на прогулянку в ліс. День такий гарний видався… Надвечір повертаємося додому… Тільки-но порівнялися з першою хатою, раптом з-за тину – собака. Наполохані коні метнулись убік. Сани перекинулися, кучер у сніг сторч головою. Юзеф устиг зіскочити, а Марія – під сани. Смерті не минула б, але сніг врятував… Привезли її додому ні живу ні мертву. Ні слова мовити, ні сісти, ні стати не може. На лиці змінилася, в жар усю кинуло, очі якимись чужими стали. Марта, покоївка наша, підійшла та й шепоче: «Вийдіть, пані, Марія викидати буде…» Нічого робити. Я вийшла. А через якусь там годину – Марта… Показує загорнуте в ганчірці… Мертве… Ой, Текле, сестро моя, не знаю, як я все це пережила!..

      – А сказала, з ким нагуляла? – спитала Текля, хоч і не сумнівалася, хто у цьому винен.

      – Мовчить. Хоч як не випитувала у неї, а вона – анічичирк. Така вже потайна – не дай Боже… А пан Юзеф нікому в очі не дивиться, та й від неї чомусь відвернувся. Лиш я і Софія не відходимо від Марії… Оклигує потроху, але ще слаба і жовта, як віск.

      Помовчали обидві, зітхаючи, а потім Текля наказала покликати Софію. Та незабаром увійшла і чемно вклонилася.

      – Сідай… Кинь смутком об землю. Розумію. Шкода сестриці, та не журися. І Марія хай не тужить. Усе буде гаразд. Не чужі ви мені. Скажи, Зосю, хто винен у всьому, хто спокусив? – Текля пильно дивилася в Софіїні очі.

      – Не питайте, бо краще за мене знаєте, – відповіла Софія, добре-таки вимовляючи слова, і захлипала: – Не скажу, хоч ріжте. Поклялася до смерті берегти таємницю…

      Пані Лоська теж підозрювала Юзефа, але мовчала і пильніше стала пантрувати Софію. Не вберегла Марію, то хоч цю, меншу, треба врятувати від неслави. Вона тепер далеко не відпускала дівчину від себе, весь час була з нею, і далі вчила французької мови. Софія швидко сприймала науку, засвоювала шляхетські звичаї. Пихаті жванецькі панки вже звернули увагу на дівчину. На вечірках та бенкетах в’юнами снували навколо неї, але дівча знало собі ціну – не з кожним шляхтичем і в танок ішла, не з кожним розмовляла. Милуючись нею, Лоська раділа: «Матиму на тім світі спасіння душі, бо сам Бог бачить, скільки добра роблю для сиротини». А Текля говорила:

      – Яке велике терпіння маєте, сестро. Піклуєтеся про неї, як мати рідна.

      – А що маю робити? Своїх дітей Бог не дав, то хоч чужими натішусь, – відказувала пані Лоська.

      Розділ сьомий

      Дарунок за коня

      Відтоді як з Марією сталося лихо, Юзеф відсахнувся від неї. Давно вона видужала, ожила її краса, а йому байдуже. Нелюбою стала. Взяв, що можна було взяти від дівчини, і відвернувся.

      – На те й дівчата на світі існують, щоб їх спокушувати, – виправдовувався він перед людьми й перед власною совістю.

      Зустрічей з Марією уникав, навіть на вечірки

Скачать книгу