ТОП просматриваемых книг сайта:
Тричі продана. Павло Наніїв
Читать онлайн.Название Тричі продана
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-4015-5, 978-617-12-3876-3, 978-617-12-4013-1, 978-617-12-4014-8
Автор произведения Павло Наніїв
Жанр Исторические любовные романы
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
А за Сяном на горі, в чагарниках чорного терну, зібралися лісовики, їхній отаман не відводить погляду від панського палацу, уважно прислухається до музики, що лине з відчинених навстіж вікон.
– Чуєте? «Упиря» грають. Час!
Лісові люди в’юнкою стежкою збігли в долину. Крадькома, наче рисі, підійшли до муру, що оточував панський палац, причаїлися. А за муром несамовито ревла музика, веселилися пани, здригався палац від галасу та тупоту ніг. Хлопці-дударі старалися, щоб гучніше звучали флояри, щоб почули музику там, за Сяном.
– Ба-бах! Бабах! Бах! – несподівано вдарили постріли за вікнами.
Тієї-таки миті вихором кинулася до палацу ватага невідомих людей у білих полотняних штанях і сорочках, обтягнутих кептарями з овечої шкіри, в постолах, а то й босих. У кожного на очкурі при боці топірець, а у руках пістоль, на обличчях – маски, які не менш, аніж топірці та пістолі, наганяли жаху. Замиготіли в повітрі топірці – і падали порубані вельможі з застиглим в очах смертельним жахом, верещали пані й панянки, кидались у вікна й двері до смерті налякані нежданою навалою:
– Рятуйте-е-е!
– О-о-ой!
– Де гайдуки, пся крев? Де?
А дударі не вгають:
Ой за Сяном-річкою на горі
Розгулялись нічкою упирі…
Зникли нападники так само несподівано, як і з’явилися, підпаливши на прощання палац.
– Утекли? – тремтячим голосом спитав літній панок, вилазячи з-під столу.
– Зникли нечисті, – прошепотів хтось. – Це ви, пане Дульський?
– Я… Куди ж поділися гайдуки? – заридав скривавлений панок.
– Головою наклали біля брами… На власні очі бачив – сокирами їх, сокирами… Саме в ту нещасну хвилину я у вікно визирнув. Не встиг слова мовити, як стріляти почали… Єзус-Марія, яка страшна подія!.. Тікаймо, бо згоримо… Опришки червоного півня пустили!
– А де ж хлопи, пся крев, чом не гасять пожежу?
– Тікаймо, поки живі!
А нападники були вже на вершині Ведмежої гори. Отаман з гаківницею в руках і топірцем при боці обвів поглядом свою ватагу:
– Всі тут, ніхто не загубився? – витер капелюхом обличчя, зітхнув з полегшенням: – Молодці дударики, файно веселили шляхту!.. А тепер геть звідси, бо насунуться гайдуки – не вистояти нам. На Лемківщину подамося вовчими стежками, почастуємо ще вельможних. А поки що – спочинок перед дорогою, на той бік Сяну.
Як тільки загриміли постріли, Фелікс Потоцький метнувся із зали, лабіринтами палацу вислизнув на подвір’я, скочив охляп на коня та й помчав у чорну ніч. «Казала ж сербіянка Мавра, щоб не будувалися під Ведмежою, бо то прокляте місце, сам люцифер поселився в тих скелях», – згадав Потоцький ворожку.
Усю ніч острожив коня і лиш опівдні добувся до Любліна, до свого палацу, і, не кажучи нікому ні слова, знесилений, повалився в пухкі перини. Прокинувся перед заходом сонця і вийшов до дружини.
– Чого