LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Янек, коли пан привів дівчаток до екіпажу. – Бодай цих турків Бог скарав, щоб кості їхні свята земля після смерті не прийняла! Та хіба ж вони ягнята, щоб їх продавати? Матка Боска, спаси й помилуй нещасних! О-хо-хо!

      – Мовчи, Янеку, у нас їм буде ліпше. В жебрачки купив.

      Далі їхали мовчки. Коли-не-коли Янек озирався, глипав на дівчаток, зітхав, сіпав за віжки, погукував на коней, що зомліли під полуденним сонцем і ліниво пленталися, відмахуючись хвостами від сліпнів і мух.

      Коли вони повернулися до посольського будинку, Боскамп Лясопольський наказав Янекові нагодувати дівчат і відрядити на спочинок у кабінет. Там добре заґратовані вікна, і двері надійно замикаються – не втечуть. Розпорядився та й пішов до спальні – невеличкої, з одним вікном кімнати, у якій за ліжко правила турецька канапа, драпована темно-зеленим оксамитом. Скинув із себе посольський мундир, сховав до шафи, затемнив лядами вікно та й ліг. Хоч після довгої прогулянки по спекотному місту відчувалася втома, а в приміщенні панувала приємна прохолода й напівтемрява, довго заснути не міг. Знову думки полинули до Варшави. Образ розлюченого вінценосця поставав у його уяві. Розумів: гнів короля – страшніше кари небесної. Але, зважаючи на слабкість володаря до красунь, подумав: «Гай-гай! Запрезентую його величності оцих янголяток, і погасне гнів». Від цих думок заспокоївся і відчув, як на очі почала напливати солодка сонлива втома.

      Розділ другий

      Гість із сералю

      З передпокою долинув гомін. За хвилину увійшов Янек і сповістив, що до пана посла проситься якийсь дуже поважний турок. Лясопольський нашвидкуруч одягнув посольський мундир і вийшов. На нього чекав гість в одежі служника султанського палацу – в жовтих шароварах, в гаптованій сріблом червоній кармазиновій куртці й червоній із золотом кутасом фесці. Побачивши посла, гість приклав до серця праву руку і вклонився.

      – Я порушив блаженну тишину цього благородного дому з волі повелителя свого, брата Сонця й Місяця, спадкоємця Божого – великого султана.

      – Чим можу служити султанові? – насторожено спитав Лясопольський.

      – Уста мої не розтуляються, щоб вимовити слова, які не дуже припадуть до серця вельмишановному, найповажнішому з поважних панові послу. Але святий обов’язок чесного і непідкупного слуги брата Сонця і Місяця примушує мене сказати те, чого не зміг би вимовити за інших обставин навіть тоді, коли б до горла мого приклали гострий ятаган…

      Гість довго й пишномовно доводив, що не з власної волі прийшов сюди, а Лясопольський намагався пригадати, де ж він бачив цього чоловіка. Але той сам нагадав, хто він такий:

      – Я – наглядач султанського гарему, пане посол. Прийшов попередити вас, який гнів може спалахнути в грудях царя царів, коли він дізнається, що ви перехопили призначених для нього дівчаток, за якими я давно наглядаю. Клянуся бородою Магомета, я прийшов сюди, щоб виконати султанову волю і відвернути від вас гнів наймогутнішого з володарів. Хай для моїх очей не зійде завтра сонце, хай засохне в роті язик, уста заніміють навіки, якщо я не хочу врятувати вас від великих неприємностей.

      – Пане

Скачать книгу