LITMIR.BIZ

Скачать книгу

трубами, за ними – жванецька шляхта. Як тільки вийшли за міську браму, хтось вигукнув:

      – Їдуть!

      Командир загону подав знак рукою, і зустрічальники вишикувались обабіч дороги з прапором і хлібом-сіллю на вишитих рушниках. Коли посольський екіпаж наблизився, прапороносець підняв над головою знамено з вишитим шовковими нитками ожелом бялим у центрі, й сурмачі тричі засурмили «віват!».

      До екіпажу Лясопольського підійшли служиві з загону війська польського, підхопили посла під руки, допомогли йому зійти на землю. Почалися вітання. Пан посол попросив коменданта Юзефа Вітте швидше кінчати цю церемонію, бо він і дружина надто втомилися в дорозі, і, крім спочинку, зараз їм нічого не треба.

      Оточений почтом екіпаж покотився до міста. Ударили дзвони на дзвіницях костьолу і православного храму, вітаючи високого гостя. На вулиці висипали старі й малі – не часто ж буває у Жванці така оказія.

      Жванець – невеличке місто на Дністрі, оточене пагорбами Подільського плоскогір’я. Невеличкі будівлі під черепицею, ґонтою та соломою туляться одна до одної. В центрі – крамниці, корчми, ремісницькі майстерні, велика, обнесена кам’яним муром ярмаркова площа, ґуральня, цукерня, довжелезні ряди гамазеїв. Найпомітніші споруди – двоповерховий будинок Юзефа Вітте, костьол, православна автокефальна й уніатська церкви та ще з червоної цегли синагога. Вони зводяться над ветхими ремісничими халупами, задивляючись у швидкоплинні води Дністра, який розділяє землю на два світи: по цей бік – польські володіння, по той бік – турецькі. Видно, як там никають уздовж берега вояки Хотинського паші.

      – Спокійно? – спитав Лясопольський Юзефа Вітте, кинувши у той бік.

      – Слава Єзусу.

      Проїхали вздовж кордону і зупинилися біля двоповерхового, не вибагливої архітектури будинку.

      – Мій дім, проше пана, – сказав Юзеф Вітте.

      У кімнаті, що виходила широкими вікнами на Дністер, між командиром загону і послом відбулася довга розмова. Боскамп Лясопольський розповів про свої дипломатичні справи, про невільничий ринок, про грекинь.

      – Цих красунь маю запрезентувати його мосці ясновельможному крулеві нашому Станіславу Августу Понятовському, – зізнався посол.

      – Мушу засмутити пана посла не дуже приємною звісткою, – ніяковіючи, сказав Юзеф, намагаючись не дивитися співрозмовникові в очі.

      Той відкинувся на спинку крісла, пильно глянув на худе, гостроносе обличчя жванецького коменданта:

      – Що то за прикра новина, пане капітан?

      – Її величність імператриця австрійська Марія Терезія довідалась якимсь чином про грекинь і впала в гнів великий. Вона заборонила будь-кому ступати на землю Австрійську, маючи при собі купленого раба чи рабиню. Учора кур’єр варшавський прибув з орденом нашого круля, якому наказано попередити вашу мосць про це, оскільки шлях звідси до Варшави пролягає через Австрію. Прошу вибачення, пане посол, за гірку новину. Мені конче неприємно говорити вам про це, але ж воля

Скачать книгу