LITMIR.BIZ

Скачать книгу

довгенько чекав у своєму кабінеті. Нарешті відчинилися двері, і, подзенькуючи острогами, увійшов Юзеф.

      – Сідай, капітане, – сухо мовив старий.

      Перед Юзефом тепер був не той Ян Вітте, рідний батько, що годину тому так палко розцілував його в передпокої. Перед ним сидів генерал, гроза офіцерства всього Поділля. Не лишилося й сліду від лагідної усмішки та батьківської теплоти в старих очах.

      – Як поводиться турок? Чи не бентежить наших кордонних охоронців? – спитав батько.

      Юзеф довго розповідав про службу на кордоні, про дружбу з хотинським намісником турецького султана. Ян слухав і схвально кивав головою.

      – То добре, що з турком спокійно. А хлопи не збиткують?

      – Не чути.

      – Може, в Жванці й не чути. А я з усієї Подолії доноси маю… У Ямполі гамазеї збіжні розграбували. Під Ушицею фільварок пана Бинди з димом пустили… В Славутському лісі знову левенці об’явилися… Дивись – і до Жванця доберуться.

      – Моє діло кордони пантрувати, а не фільварки. На те є надвірні. Хай не дрімають… Розжиріли на панських харчах, наче кнурі, то й не здужають із хлопами впоратися!..

      Генерал підвівся з-за столу, недобре глянув на сина:

      – Приборкання хлопа – то є захист Речі Посполитої. Ворохобне бидло плюндрує панські маєтності й цим замордовує еліту польську, цвіт ойчизни нашої. Бунтівники – то найнебезпечніші вороги!

      – Але ж у нашій окрузі тихо. Я не впевнений, що у Жванці хтось може заворохобитися.

      – Не впевнений… Капітанське око далі власного носа нічого не бачить… А я бачу… Маю папери з Варшави. Ясновельможне панство здобуло на сеймі велику перемогу над зрадниками ойчизни, які намагалися розв’язати хлопу руки, вольносць йому дати… Великий сейм ухвалив: віднині кожен хлоп мусить три дні на тиждень у пана працювати. А ще вирішили зробити земельний переділ – дати хлопу гірші землі, бо на родючих він розпаскудився й починає з жиру казитися… У Жванці, кажеш, тихо? А почнеться земельний переділ – побачиш, що буде. Отож готуйся до всього. Заворушиться якесь село чи хутір – кидай на бунтівників військо, винищуй поганих огнем і мечем!

      – Тепер розумію, що до чого, – сказав Юзеф, вислухавши батька, – і прошу не сумніватися: ваш син, шляхтич і офіцер війська польського, зуміє постояти за честь шляхетства й ойчизни нашої.

      – Від тебе чогось іншого і не чекав… Вважай, що розмові край. Про державні справи… А тепер інше питання маю до тебе. Мати нічого не казала?

      Юзеф зашарівся, не знав, що відповісти.

      – Ну, ну! – підбадьорив батько. – Тридцять років – такий вік, коли не червоніють!.. Ось що скажу: годі байдикувати. Панянку тут присватали тобі. Шляхтянка. Файна пара буде.

      – Воля, батьку, дорожча мені.

      – У твої роки пора з нею прощатися.

      – Але ж не до вподоби мені Сарнецька. Негарна дуже.

      – Мгу!.. А де ж знайдеш таку, щоб і вродлива, і багата? Вона у батька одна. Всі маєтності їй дістануться…

      Юзеф похнюпився.

      – Подумати

Скачать книгу