ТОП просматриваемых книг сайта:
Тричі продана. Павло Наніїв
Читать онлайн.Название Тричі продана
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-4015-5, 978-617-12-3876-3, 978-617-12-4013-1, 978-617-12-4014-8
Автор произведения Павло Наніїв
Жанр Исторические любовные романы
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Так, так, пане полковнику, але… – Ксьондз зробив паузу, потер долонею бритого лоба. – Гріх, який я беру на свою душу, вимагає індульгенції…
Сплетений разом зі святими отцями в міцний вузол однією брехнею, Юзеф зрозумів, куди хилить Хмельовський. Щоб припинити почату ксьондзом хитру розмову і швидше обвінчатися, він сказав:
– Не турбуйтеся, отче, ви одержите все, що треба для радощів на цім світі і спасіння душі на тім… І ще смію запевнити: справа, яку ви берете на себе, потрібна католицькій церкві та ойчизні нашій.
Ксьондз нічого не відповів, усміхнувся лише, взяв за руку молодого і підвів до молодої. Урочисто загув орган, на хорах залунала величальна. Зіньківчани заніміли з подиву, коли Хмельовський проголосив з амвона:
– Вінчається раба Божа Софія, спадкоємиця престолу Грецького і Константинопольського царства, нащадок і продовжувачка імператорського роду Клявоні!
Обряд тривав недовго. Після вінчання Хмельовський щез у вівтарі й задоволено потирав руки. Знав: полковник Юзеф Вітте добре віддячить йому. Таємниця, яку він знає, варта важезної торби грошей.
Після вінчання шлюбна карета виїхала з Зіньківців. Дітлахи бігли за нею аж до Кам’янецької гори, хапаючи на льоту цукерки й мідні монети, які щедро кидали їм пані Лоська і Текля Аксамітовська.
Розділ десятий
Прокляття
Мов грім, уразила старого Вітте звістка про одруження сина.
– Геть з моїх очей! Геть! – лютував батько.
Син стояв перед ним рішучий і непохитний.
– Як ти смів таке вчинити?! О Боже! Наш рід, нашу шляхетську честь затоптано в багно якоюсь жебрачкою! Який сором! Яка ганьба впала на мою сиву голову!
– Вона не жебрачка! – заперечив Юзеф.
Старий не міг угамуватися. Він проклинав сина, картав недобрими словами Лясопольського, Теклю, пані Лоську, біскупа Краснянського, благав небо покарати їх, а Софії послати наглу смерть.
– Зрікаюся!.. Зрікаюсь тебе, облудний! Проклинаю!. Хай мій гнів і сльози твоєї матері впадуть на тебе великою карою!..
Юзеф зрозумів, що не скорити впертого батька, і покинув його, навіть не попрощавшись. За порогом батьківського дому відчув себе пригніченим і поспішив до Софії. Вона кинулася йому на шию, защебетала:
– Любий мій, усміхнися! Чого такий смутний та невеселий?
– богине моя, – розчулений пестощами дружини, вимовив Юзеф, – я тепер сирота… Батьки зреклися мене…
– Не сумуй. У мене теж ні батька, ні матері. Але й сироти можуть бути щасливими.
– Тс-сс!.. Ніколи й нікому не говори, що ти сирота. Ти – Геліче-Клявоні-Маврокордато, спадкоємиця візантійського престолу… Запам’ятай це назавжди! – Юзеф, усміхнувшись, торкнувся мізинцем кінчика носа дружини.
– Добре, милий. Хай буде так, – сказала Софія.
У її голосі відчувалися