ТОП просматриваемых книг сайта:
Пентаграма. Ю Несбьо
Читать онлайн.Название Пентаграма
Год выпуска 2003
isbn 978-966-03-6877-4
Автор произведения Ю Несбьо
Серия Інспектор Харрі Холе
Охоронець помітив, що, хоча обидва ліфти стояли на першому поверсі, той, що увійшов, попрямував угору по сходах, і знов увіткнувся в «Афтенпостен», де писали про те, що жінка, яка зникла в середу серед білого дня, досі не з’явилася. Журналіст Рогер Єндем цитував Б’ярне Мьоллера, який повідомив, що під автомобілем поряд із будинком, де жила та, що зникла, знайдено її туфлю, і це підтверджує підозру про те, що скоєний злочин, але з упевненістю про це говорити поки що зарано.
По дорозі до полиці кореспонденції Харрі погортав газети, потім узяв дві останні доповіді про пошуки Лісбет Барлі. На автовідповідачі було п’ять повідомлень, майже всі від Віллі Барлі. І дуже одноманітні. Барлі вимагав кинути на пошуки більше народу, говорив про ясновидиць і збирався оголосити в газеті про велику винагороду тому, хто допоможе знайти Лісбет.
А в останньому повідомленні хтось просто дихав у слухавку.
Харрі перемотав запис і прослухав його знову, потім іще раз.
Не можна було розрізнити, чоловік це чи жінка. Тим більше – Ракель це чи ні. На екрані значилося: «22:10 – НОМЕР НЕ ВИЗНАЧЕНИЙ». Так зазвичай позначався телефон Ракелі, коли вона дзвонила з Хольменколлвейєн. Але якщо вона дзвонила, то чому не на мобільний?
Харрі перечитав звіти. Нічого. Перечитав уважніше. Нічого. Він глибоко зітхнув і взявся за звіти втретє.
Закінчивши, він поглянув на годинник і вирушив за новою порцією кореспонденції. Узяв звіт одного з інформаторів, переклав на правильну полицю коричневий пакет для Б’ярне Мьоллера і повернувся в кабінет.
Інформатор писав коротко і ясно: «Нічого».
Харрі перемотав назад запис на автовідповідачі, ввімкнув відтворення і, збільшивши звук, із заплющеними очима відкинувся на спинку крісла. Спробував згадати її дихання. Відчути його.
– Дратує, коли вони ось так не називають себе, га?
Волосся на потилиці піднялося дибки. Ні, не від слів – від голосу. Харрі повільно обернувся в кріслі. Крісло незадоволено завищало. У дверях він побачив Тома Волера.
Той стояв, притулившись до одвірка, і з посмішкою грався яблуком.
– Не бажаєш? Австралійські. А на смак – як райські, – запропонував він.
Харрі заперечливо похитав головою, не спускаючи з Тома очей.
– Можна увійти? – запитав Волер.
Харрі не відповів. Волер увійшов і зачинив за собою двері. Обійшовши стіл, він плюхнувся у вільне крісло і підніс яблуко до очей.
– Харрі, ти помітив, що ми з тобою завжди приходимо на роботу раніше за інших? Цікаво, так? Враховуючи, що ми і додому йдемо пізніше за всіх.
– Ти сидиш у кріслі Елен, – зауважив Харрі.
Волер ляснув по підлокітнику:
– Харрі, нам з тобою пора поговорити.
– Говори.
Волер, примруживши одне око, підняв яблуко до світильника на стелі.
– І не сумно тобі в кабінеті без вікон? – посміхнувшись, запитав він.
Харрі не відповів.
– Ходять чутки, ти від нас ідеш, – сказав Волер.
– Чутки?
– Ну, це, напевно, голосно сказано. Скажемо