LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – А як зараз?

      – А зараз ми з тобою вороги, і у начальства на столі лежить сам знаєш, який папір. – Він попрямував до дверей. – Зараз у тебе не вистачає грошей, аби зробити що-небудь хороше для себе або своїх близьких… – Він узявся за дверну ручку. – Подумай над цим, Харрі. З того лабіринту, в якому ти опинився, тебе виведе тільки одне.

      «Куля», – подумав Харрі.

      – Ти сам, – сказав Волер і пішов.

      Розділ 11

      Неділя. Відхід

      Вона лежала у ліжку й курила. Дивилася на його спину перед приземкуватим комодом, на те, як лопатки рухаються під шовком жилета, примушуючи тканину переливатися відтінками чорного та синього. Вона перевела погляд на дзеркало. Його руки впевненими м’якими рухами зав’язували краватку. Їй подобалися його руки. Їй подобалося дивитись, як вони працюють.

      – Коли повернешся? – запитала вона й упіймала в дзеркалі його погляд і посмішку, теж упевнену і м’яку. Вона надула губки.

      – Так скоро, як тільки зможу, люба моя.

      Ніхто не говорив цього слова так, як він. «Liebling», кохана. З помітним акцентом і співучою інтонацією. Вона немов наново закохалася в німецьку мову.

      – Сподіваюся, завтра, вечірнім літаком, – сказав він. – Ти за мною сумуватимеш?

      Вона не втрималася від усмішки. Він засміявся. І вона засміялася. Чорт забирай, ну чому він має над нею таку владу?

      – Упевнена, в Осло тебе чекають по вуха закохані дівчата. – Вона продовжувала всміхатися.

      – Сподіваюся. – Він застебнув жилет і дістав із шафи піджак. – Ти випрасувала носовички, люба моя?

      – Вони в тебе у валізі, разом зі шкарпетками, – відповіла вона.

      – Чудово.

      – Ти їдеш на зустріч із ними?

      Він підійшов до ліжка і схилився над нею.

      – А ти як гадаєш?

      – Не знаю. – Вона обняла його за шию. – Щоразу, коли ти повертаєшся, від тебе пахне жінкою.

      – Це тому, що я ніколи не від’їжджаю надовго, люба моя. Як давно ми разом? Двадцять шість місяців? Значить, ось уже двадцять шість місяців я пахну тобою.

      – І тільки? – Вона притягнула його до себе.

      Він легко поцілував її в губи:

      – І тільки. Вибач, люба моя, літак… – І вивільнився з її обіймів.

      Вона дивилася, як він підходить до комода, висуває шухляду, дістає паспорт і квитки, кладе їх у кишеню і застібає піджак. І все це одним плавним точним рухом, що одночасно і збуджувало, і лякало її. І якби велика частина його дій не супроводжувалася тією ж точністю й упевненістю, вона б сказала, що він, напевно, все життя вчився йти геть. Покидати.

      Хоча за останні два роки вони стільки часу провели разом, вона знала про нього на подив мало. Він ніколи не приховував, що в минулому житті у нього було дуже багато жінок. Говорив, що часто міняв коханих тому, що відчайдушно шукав її. Кидав чергову, як тільки розумів, що це не вона, і продовжував пошуки доти, поки два роки тому прекрасного осіннього вечора доля не привела його в бар на Вацлавській

Скачать книгу