LITMIR.BIZ

Скачать книгу

все меншим і меншим, поки нарешті не зникло разом із автобусом у напрямі Рудельокка.

      Вони пройшли до магазину «Ківі» і назад, але собака ні на що не реагував.

      – Це не означає, що вашої дружини тут не було, – звернувся до Віллі Іван. – На міській вулиці, де повно транспорту й пішоходів, запах людини міг і загубитися.

      Харрі подивився навкруги. Йому здавалося, що за ним спостерігають, але на вулиці нікого не було, а вікна будинків відбивали тільки чорне небо та сонце. П’яне марення.

      – Гаразд, – сказав Харрі. – Більшого ми поки що зробити не можемо.

      Віллі дивився на нього з тим самим відчаєм.

      – Усе добре, – запевнив його Харрі.

      Віллі відповів без усякої інтонації, неначе диктував метеозведення:

      – Ні. Все погано.

      – Фу! Іване, до мене! – крикнув кінолог, натягуючи повідець.

      Собака сунув ніс під переднє крило припаркованого на тротуарі «гольфа».

      Харрі поплескав Віллі по плечу, прагнучи не зустрічатися з ним поглядом, і мовив завчені фрази:

      – Усі чергові машини повідомили. Якщо до півночі вона не з’явиться, ми відправимо пошукову групу. Добре?

      Віллі не відповів.

      Іван гавкав і рвався з повідця.

      – Секунду, – сказав кінолог. Він став рачки і заглянув під машину. – Господи! – охнув він і засунув туди руку.

      – Знайшов що-небудь? – запитав Харрі.

      Кінолог обернувся до нього, в руці він тримав дамську туфлю на шпильці. Харрі почув у себе за спиною важке дихання Віллі Барлі.

      – Це її туфля, Віллі?

      – Усе погано, – повторював той. – Усе погано.

      Розділ 10

      Четвер і п’ятниця. Кошмар

      В четвер увечері перед поштою в Рудельокка зупинилася червона поштова машина. Вміст ящиків зсипали в мішок і відправили на Біскоп-Гуннерус-гате, будинок 14 – більш відомий як головпоштамт Осло. Того ж вечора в сортувальному терміналі листи розфасовували за розміром, і пузатий коричневий пакет виявився поряд із іншим листом такого ж формату. Конверт пройшов через декілька пар рук, але, зрозуміло, нікого не зацікавив. На географічному сортуванні йому теж не приділили особливої уваги, і конверт спочатку опинився в блоці для Східної Норвегії, а потім у партії з індексом 0032.

      І ось він знову лежав у мішку в червоній поштовій машині, готовий до завтрашньої відправки. Була ніч, більша частина Осло спала.

      – Усе добре. – Хлопчик поторсав кругловиду дівчинку по голові. Довге тонке волосся приставало до пальців. Електростатична електрика.

      Йому було одинадцять. Їй сім. Брат і сестра. Приходили відвідувати маму в лікарні.

      Підійшов ліфт, відчинилися двері. Чоловік у білому халаті відсунув залізні ґрати, коротко всміхнувся їм і вийшов. А вони ввійшли.

      – А ліфт чому такий старий? – запитала дівчинка.

      – Тому що будинок старий, – сказав хлопчик, зачиняючи ґрати.

      – Це лікарня?

      – Не зовсім. – Він натиснув на кнопку «1». – Це будинок, де втомлені люди можуть трішки відпочити.

      – А

Скачать книгу