LITMIR.BIZ

Скачать книгу

платню, – продовжую я, і пальці на моїх ногах починають рухатися. Мабуть, платня невелика, якщо п’ять служниць уже відмовились.

      Жодна з нас не озивається.

      – Ну ж бо, міс Селіє. Скільки ваш чоловік радить вам платити мені?

      Вона дивиться на кухонний комбайн, яким, б’юсь об заклад, навіть не вміє користуватись, і видає:

      – Джонні не знає.

      – Ну гаразд. Увечері спитайте його, скільки він платитиме.

      – Ні, Джонні не знає, що я наймаю служницю.

      Моє підборіддя опускається до грудей.

      – Тобто він не знає?

      – Я не розповім про це Джонні. – Її блакитні очі стають такими великими, наче вона дико його боїться.

      – А як містер Джоні вчинить, якщо прийде додому й заскочить на своїй кухні темношкіру жінку?

      – Вибачте, я просто не можу…

      – Я скажу вам, як він учинить: він дістане пістолет і пристрелить Мінні просто тут, на цій ненапуцованій підлозі.

      Міс Селія хитає головою.

      – Я не розповім йому.

      – Тоді я змушена піти, – оголошую я. Лайно. Я це знала. Ще коли переступила цей поріг, то знала, що вона ненормальна…

      – Не те, щоб я його обманювала. Мені просто потрібна служниця.

      – Звичайно, вам потрібна служниця. Остання, мабуть, отримала кулю в голову.

      – Він ніколи не з’являється вдома протягом дня. Ви лише прибиратимете й навчите мене готувати вечерю, на це піде всього кілька місяців…

      Я занюхала щось згоріле. І побачила, як із духовки валить дим.

      – А потім, за кілька місяців, ви мене звільните?

      – А потім я… розповім йому, – сказала вона, та спохмурніла від самої думки про це. – Будь ласка, я хочу, щоб він думав, що сама можу впоратись. Хочу, щоб він думав, що я… чогось варта.

      – Міс Селіє… – Я хитаю головою, не вірячи, що вже сперечаюся з цією леді, хоч іще й дві хвилини тут не пропрацювала. – Гадаю, ви спалили свій торт.

      Вона хапає ганчірку, кидається до духовки й рвучко смикає за торт.

      – Ой! Трясця!

      Я ставлю сумочку й відсовую її вбік.

      – Не можна чіпати гарячу бляшку мокрим рушником.

      Я беру суху ганчірку, дістаю чорний корж і кладу його на бетонну сходинку.

      Міс Селія дивиться на попечену руку.

      – Місіс Волтер казала, що ви прекрасно готуєте.

      – Ця стара з’їсть дві бобинки й говорить, що вже наїлася. Мені не вдавалося примусити її з’їдати хоча б щось.

      – Скільки вона вам платила?

      – Долар за годину, – зізнаюся, трохи соромлячись. П’ять років, а вона не платила мені навіть мінімальної зарплати.

      – Тоді я платитиму вам два.

      Відчуваю, як мені перехоплює подих.

      – Коли містер Джоні виходить вранці з дому? – питаю, стираючи масло, що розтає просто на столі, без тарілки.

      – О шостій. Він не може довго тут тинятися. А повертається з офісу близько п’ятої.

      Я підрахувала, що навіть із меншою кількістю годин отримаю більше. Хоч можу й нічого не отримати, якщо мене пристрелять.

      – Тоді йтиму о третій. Матиму по дві години, щоби прийти й піти,

Скачать книгу