LITMIR.BIZ

Скачать книгу

малометражці нічим. Ворогів теж не мав, хоч із певністю про таке висновувати важко.

      Думки метеором пронеслися в голові. І все ж паніки не відчувалося.

      Як і раніше, я стояв біля дверей і, немов зачарований удавом кролик, спостерігав за тим, як повертається коліщатко замка. Тільки в погляді моєму було більше цікавості, ніж страху.

      Якоїсь миті захотілося допомогти невідомому візитерові й прочинити перед ним двері, настільки невмілими й нестерпно довгими були його дії.

      Нарешті замок клацнув востаннє, і двері відчинилися. Моєму здивуванню не було меж.

      – Наталка?

      – Привіт! – Вона чмокнула мене в щічку, а я й далі стовбичив посеред коридору, не в змозі усвідомити, що відбувається, і тим паче повірити в це.

      Дівчина тим часом по-хазяйськи попрямувала до кухні, поставила на стіл величезний пакет. Дорогою вона заглянула в дзеркало, побачила не стертий напис, задоволено всміхнулася.

      – Я не злякала тебе?

      – Радше здивувала.

      Наталка хмикнула.

      – І це все, що ти можеш мені сказати?

      Господи, я не знав, що ще можна сказати. Логічніше було вщипнути себе за щиколотку і, як наслідок, прокинутися одному в порожній квартирі. Але повертатися до реальності не хотілося. Надто жорстоко. Мені подобався сон, і я хотів, щоб він тривав далі.

      – Я не вчасно? – показна бравада зникла, Наталка знітилася.

      – Ну що ти…

      Я все ще не міг отямитися.

      – Ти немов не радий мені.

      – Пробач, сонечко. Ти справжня? Ти мені не снишся?

      – Доторкнися, якщо не віриш.

      Я скористався її порадою. Переступив поріг кухні, вловив тонкий аромат парфумів. З побоюванням, що несподіване бачення зникне, простягнув руку, торкнувся м’якого волосся. Провів по ньому долонею, потім рука опустилася нижче, торкнулася щоки, тепленької, живої, справжньої.

      Однак не факт. Сни іноді бувають немислимо яскравими, барвистими й реальнішими за дійсність.

      Наталка заплющила очі, завмерла в очікуванні, але навіть уві сні – якщо, звичайно, це сон – на більше я не наважився. Рука безвольно опустилася, лише злегка зачепивши шовковисту, майже невагому тканину її сукні.

      – Переконався, що я не привид?

      Мені почулося розчарування. Чи тільки здалося?

      – Майже, але не зовсім.

      – Славику, ти мене заморив. Знущаєшся з мене? Якщо так, я зараз піду.

      – Тільки не це! – запротестував я. – Сонечко, не йди! Якщо хочеш, я повірю в що завгодно! Лише скажи мені, як ти тут опинилася й звідки в тебе ключі від моєї квартири.

      – Зайчику, – голос Наталки пом’якшав до ніжного зі співчуттям. – Ти не пам’ятаєш? Адже ти сам дав мені ключі й сказав, що я можу приходити, коли мені заманеться. І взагалі пропонував залишитися тут назавжди. Може, я недочула чи неправильно зрозуміла?

      Напевно, я видавався цілковитим ідіотом. Та що там здавався, я ним був.

      У пакеті знайшлися пляшка вина з хитромудрою невимовною назвою, шматок твердого сиру, батон хліба, баночка

Скачать книгу