Марево - Світлана Томашевська

Скачать книгу

йому теку із завершеною історичною довідкою, яку весь цей час не випускав із рук.

      – Там усе нормально?

      – Зробив, як треба.

      Шеф не взяв теку, хлюпнув у чашки коньяку.

      – Віддаси Наталці, нехай оформить, як годиться, і відправить клієнтові. Більше, як я зрозумів, нічого термінового в тебе немає?

      Я заперечливо похитав головою.

      Зазвичай у таких випадках прийнято з розумним виглядом запевняти, що роботи по горло, ледве встигаю розгрібати завали тощо. Але я не став лукавити. Коли вдалося уникнути розмови про звільнення, від належної за законом відпустки я відмовлятися не збирався. Набридло все достобіса, час би й розслабитися.

      – От і добре…

      Шеф сьорбнув зі своєї чашки, я наслідував його приклад.

      – Дістав мене твій знайомий. – Ігор Володимирович скорчив пісну фізіономію. – Не знаєш, що йому від нас треба?

      Я знизав плечима.

      – Якісь проблеми. Він намагався про них розповісти, але в нього не вийшло.

      – Зі мною така ж фігня. А мужик настирливий. Ти давно його знаєш?

      – Училися в одному класі. Після школи не бачилися, – відповів я.

      – Але грошики, судячи з усього, має? – Очі в Ігоря Володимировича спалахнули жадібним вогнем.

      Він був мізкуватим бізнесменом, і особиста неприязнь до Влада з часом відсунулася на задній план.

      – Напевно, не бідує, – підлив я масла у вогонь.

      – Ти йому говорив про наші розцінки?

      – Він не питав. Його це хвилювало найменше.

      – Тобто ми зможемо надати йому рахунок за повною програмою?

      Шеф надихнувся, дістав із сервізу ще дві чашки й уже туди хлюпнув коньяку. Небагато, але щедріше, ніж у каву. Потім витягнув із кишені пачку «Мальборо», запропонував мені сигарету й закурив сам.

      – Від цього з ним нічого не станеться.

      – Ми не маємо права втрачати такого клієнта.

      Заперечити нічого.

      – За логікою ми повинні надати йому найкращих фахівців, але, крім тебе, він нікого бачити не хоче. А ти в нас, м’яко кажучи, канцелярський щур і досвіду практичної роботи не маєш.

      «Канцелярський щур» прозвучало не образливо. Як констатація. За рік роботи у фірмі я займався лише документами. Сидів в архіві, бігав по інстанціях, складав довідки…

      – Але, з другого боку, він не вимагає конкретного результату. І, якщо виникне потреба, ми завжди зможемо залучити ще когось. За додаткову оплату.

      Логіка залізна, гідна захоплення й оплесків на додачу. Ти там розважайся, за тебе заплачено, а як з’явиться робота, направимо фахівця й обдеремо твого друга, мов липку.

      Але мені було байдуже до грошей Влада, а ратувати за соціальну справедливість у наш час безглуздо.

      Заколисаний м’яким кріслом, коньяком і солодкими словами шефа, я розслабився й ледь не проґавив головного. Виявляється, ішлося не тільки про гроші Влада, а й про мої теж. Розмірковуючи про фінанси, Ігор Володимирович згадав, що справи фірми просуваються не зовсім гладенько, відмовлятися від грошовитих

Скачать книгу