Марево - Світлана Томашевська

Скачать книгу

не запропонував.

      – Тобто ти хочеш, щоб я оплатив тобі роботу, у якій ти зовсім не тямиш? Просто так, ні з того ні з сього оплатив тобі відпочинок? Ми не благодійна організація, маю зазначити.

      Шеф роздратувався, у його голосі задзвенів метал. Колишня доброзичливість розвіялася, мов дим за вітром. І наші з ним стосунки повернулися до відправної точки, на якій я не без підстав ще півгодини тому очікував стусана під зад.

      – Ігорю Володимировичу! – намагався вхопитися за соломинку й достукатися до розуму начальника, перш ніж туман навіженості затьмарить його повністю. – Ви мене неправильно зрозуміли. Я знаю, що фахівець із мене, м’яко кажучи, ніякий.

      – М’яко кажучи… – підкреслив шеф, що вже було плюсом, бо в запалі ростучого обурення він іще не втратив можливості слухати й вдаватися в суть сказаного.

      – І водночас ми не можемо втратити грошовитого клієнта, який готовий розщедритися, ну, хоча б заради того, щоб ми приділили йому увагу й задовольнили його маленьку примху. Виходячи з того, що ця маленька примха – моя скромна персона…

      – Тільки не набивай собі ціну.

      Я внутрішньо був готовий до вибуху обурення, тож несподівано спокійний голос шефа здивував.

      – Так-от, у мене не вистачить нахабства наполягати на повній оплаті, належної фахівцеві високого класу, адже спеціалісти тільки такого класу в нас у фірмі й працюють. Ба більше, я не вимагатиму належні мені відсотки за додатково оплачені клієнтом послуги.

      Ігор Володимирович мовчав. Я сьорбнув коньяку, запив його кавою, витягнув сигарету з його пачки й закурив.

      Пауза затягнулася.

      – Ну і?… – не витримав шеф. – Що ти пропонуєш?

      – Задля користі для фірми я готовий виконати роботу безоплатно.

      Німа сцена, гідна гоголівського «Ревізора».

      У шефа щелепа відвисла: мовляв, до чого попередня балаканина, якщо саме такий варіант я й пропонував?

      Такий, але трішечки не такий.

      – Так-так, безоплатно, – повторив я, подумки насолоджуючись досягнутим ефектом і так само подумки подякувавши Наталці за вчасно підкинуту ідею. – Я займатимуся цим у вільний від роботи час.

      – Тобто? – не зрозумів шеф.

      – У мене якраз підійшов час планової відпустки…

      Усвідомивши, до чого я веду, шеф невдоволено скривився, але нічого не сказав. Йому нічим було крити мої козирі. Він міг відмовити мені в додатковій оплаті, мотивуючи недостатнім рівнем кваліфікації, але піти проти КЗпП і відмовити у відпустці…

      Утім, міг і відмовити, тільки зараз йому це було невигідно. Він розумів, що в ситуації, яка склалася, моя пропозиція є більш ніж розумною. Тим паче що він нічого не втрачав. Я теж практично нічого не вигравав. А при певному розклáді мій учинок можна було розцінити як своєрідний акт самопожертви на благо фірми. Усе залежить від того, під яким кутом глянути і як розставити акценти.

      – Мені здається, я тебе недооцінював…

      Я усміхнувся.

      Щоб приховати замішання, шеф потягнувся

Скачать книгу