Марево - Світлана Томашевська

Скачать книгу

нікуди було поспішати. Незвичне відчуття, але від цього не менш приємне. Грандіозно приємне. Ще повністю неусвідомлене, воно накотило дев’ятим валом Айвазовського й повністю захлеснуло мене.

      Сонце припікало по-літньому. Нормальне явище як для вересня, якщо викреслити попередній тиждень, що немов заблукав із холодного листопада, з його пронизливими вітрами й крижаним дощем. Тепер же звичайну погоду сприймали як щось безглузде, і перехожі, парячись у напнутих за звичкою светрах і вітрівках, замість того, щоб насолоджуватися дарованою благодаттю, обливалися потом і проклинали неочікувану спеку.

      Очі натрапили на парасольки літнього кафе, і ноги самі понесли до столиків у закутку тихого скверика. Холодне пиво – саме те, що необхідно в таку погоду. І організм охолодить, і настрій покращить.

      Хоча щодо останнього все й так було гаразд.

      Дарма що робочий час, нестачі відвідувачів у кафе не спостерігалося, але мені пощастило відшукати вільний столик. Уже смакуючи прохолодний напій, я знову набрав Наталку, і цього разу вона відгукнулася на мій заклик.

      – Сонечко, мені потрібно багато про що тобі розповісти й про дещо попросити… – розв’язним голосом задоволеної життям і впевненої в собі людини мовив у слухавку, ледве в ній пролунало традиційне «алло».

      – Славику, я рада за тебе! Мені Ігор Володимирович усе розповів.

      – Залишилося тільки кілька невирішених питань.

      – Яких?

      – Мені потрібно зв’язатися з клієнтом…

      – Не проблема, – заспокоїла секретарка, – він залишив координати. Хочеш, я йому зателефоную?

      – Зроби милість, сонечко. Але мені б хотілося теж мати його номер.

      – Є на чому записати?

      Я дістав із сумочки блокнот і ручку.

      – Ти чим займаєшся? – запитав, коли закінчили з формальностями.

      – На відміну від деяких нероб працюю.

      – І жодної хвилинки вільного часу?

      – На жаль… – Мені почувся смуток, не виключено, що награний.

      – Я ж твій боржник, сонечко…

      Знову накотилася хвиля сорому за минулу п’ятницю.

      – Славику, не переймайся, усе нормально. Я ввечері зателефоную. Цьом-цьом-цьом… – і короткі гудки.

      Після її «цьом-цьом» настрій знову поліпшився. Я залпом допив пиво й замовив іще.

* * *

      Кілька разів я набирав номер Влада, але автовідповідач байдужим голосом повідомляв, що абонент недоступний, і радив повторити спробу пізніше. Я виконував його інструкції, поки не набридло.

      Було вже близько шостої, але обіцяного Наталкою дзвінка я так і не дочекався.

      Знічев’я розвалився на дивані й став клацати канали, але нічого цікавого в безмозгому ящику не відшукав. Коли й це набридло, заварив каву, вийшов на балкон. Свобода, якій я радів ще кілька годин тому, починала втомлювати. Я не знав, що з нею робити й куди її подіти.

      Вечір був тихий, приємний. Унизу, у дворі, гралися діти, проте їхні крики не порушували гармонії згасного дня,

Скачать книгу