Марево - Світлана Томашевська

Скачать книгу

Абсолютно не потрібна мені інформація. Скоро наші шляхи розійдуться, і ми більше ніколи не зустрінемося.

      – Що бачив? – не міг уторопати Колян. Мабуть, він теж задрімав і зупинка для нього стала несподіванкою. – Ти де права купив? Я ледь собі лоба не розбив, – накинувся на водія.

      Вася не відповів. Грюкнули дверцята, водій вийшов із машини.

      У салоні панувала темрява, немов у льосі. Мішок, що звалився на мене, хоч і не прибив, але позбавив огляду. Навпомацки я відшукав мобілку, присвітив і почав вигрібатися з-під завалу.

      Знову грюкнуло: Колян пішов за напарником. Я намацав ручку й ледве відсунув важкі дверцята. В обличчя, проганяючи сон, дихнуло холодом і вогкістю.

      – Що сталося? – допитував водія Колян.

      Фари висвічували довгі силуети моїх благодійників, а все навкруги ховалося в тумані.

      – Стара, хай йому грець! Звідки вона взялася? Тут кілометрів на двадцять жодної живої душі бути не повинно… – винувато виправдовувався Вася.

      – Ти наїхав на неї?

      – Начебто ні… – упевненості в голосі водія не було. – Куди ж вона поділася, зараза? Бабусю, ти як, жива? Де ти?

      У тумані його крик лунав приглушено, неприродно.

      Я дістав сигарету й закурив.

      Озброївшись ліхтариком, Вася огледів кузов автомобіля, перемістив промінь на узбіччя. Тільки користі від цього не було жодної: уже за п’ять кроків усе ховалося за молочною ширмою.

      – Ти як, не поранився?

      – Усе гаразд. Що сталося?

      – Пригости-но цигаркою.

      Я простягнув пачку. Вася довго не міг намацати сигарету: його пальці тремтіли.

      – Бабуся вискочила на дорогу. Ледве встиг загальмувати.

      Чи встиг?

      Судячи з усього, водій не був у цьому впевнений, тому й оглядав машину так ретельно.

      – Васю, а тобі нічого не приснилося?

      Кремезний чолов’яга стояв перед бампером і теж димів. На відміну від напарника, він здавався спокійним і відверто глузував із товариша.

      – У такому тумані будь-яка бісовщина привидітися може. Дивись, як клубиться, чим не привид старої?

      Туман під променями автомобільних фар і справді не виглядав як однорідна маса. Окремі його цівки, немов пара над чайником, здіймалися догори й химерно колихалися. Тож, попри іронію, Коляну було важко відмовити в здоровому глузді.

      Ніч, туман, утома – такі фактори цілком могли зле пожартувати з водієм.

      Вася, напевно, подумав про те саме. Він трохи заспокоївся, викинув сигарету, але все ж обійшов автомобіль.

      Потім іще раз голосно гукнув:

      – Є тут хтось?!

      У відповідь тиша.

      Ні шереху вітру, ні стукоту крапель (дощу, правда, уже не було), ні інших сторонніх звуків. Лише ледь вловиме скрипіння гравію під ногами.

* * *

      Після пригоди нікому не спалося. Колян димів цигаркою, я пильно вдивлявся в лобове скло. Мікроавтобус ледве повз по розбитому асфальту, туман неохоче розступався під променями, оголюючи лише крихітну частку дорожнього покриття. Збоку пропливали ледь помітні тіні, які з однаковим успіхом

Скачать книгу