LITMIR.BIZ

Скачать книгу

по-своєму. Шуазель Гуф’є став дипломатом, а Вацлав Лоський військовим і, дослужившись до підполковника, наклав головою під турецькими кулями в бессарабських степах. Чимало часу спливло, як утратив Шуазель свого друга, а дружби не забував. Хоч куди закидала його доля – до Відня, Афін чи Стамбула, з першою ж оказією надсилав звідти щиросердні листи вдовиці свого польського приятеля, яку добре знав по Парижу. Давно збирався навідати жінку в її самітності, та все не виходило. Й ось випала така нагода.

      Про появу в Кам’янці відомого дипломата пані Лоська негайно сповістила Юзефові Вітте. Той занепокоївся. Шуазель Гуф’є репрезентує велику державу, яка задає тон політиці і світському життю всієї Європи. Незручно приймати його в невеличкому й не вельми пишному будинку Лоської. Поки гість спочивав, Софія з пані Лоською поїхали до Яна Вітте, щоб повідомити про несподіваний приїзд посла. Старий після смерті дружини нікого до себе не запрошував і сам не їздив ні до кого в гості, в його пишному палаці давно вже не гриміла музика, і він зрадів, що трапилася нагода розрадити душу.

      – Дякую, Софіє, що не забуваєш старого, бо лайдак Юзеф рідко носа потикає… Вели, нехай приїжджає з паном послом, і ви, жінки, теж. Та ще запросіть від мого імені осіб, яких самі хотіли б бачити у своєму товаристві… Кличте людей у мій дім, може, воскресне він, бо вже його стіни домовиною мені здаються, – сказав старий генерал.

      Увечері оселя Яна Вітте виповнилася гомоном. На бенкет, влаштований на честь французького посла, зібралося чи не все кам’янецьке панство – офіцери полку, начальники митниці та буцегарні, комендант фортеці, поштмейстер, духівництво, чиновники міського магістрату.

      Високий гість виявився веселим балакуном, охочим до жартів та фривольних анекдотів, від яких гомерично реготіли чоловіки, а жінки червоніли, ніяковіючи. Ставний і рухливий герцог скоро сподобався жінкам. Після другого чи третього келиха бордоського вони перестали встидатись і дзвінким сміхом відгукувалися на його дотепи. Шуазель Гуф’є розмовляв із Жозефіною Потоцькою, як з давньою знайомою, розпитуючи про життя в польській Україні, про місцеві звичаї та кам’янецьку знать.

      – Хто вона, ота красуня? – пошепки спитав графиню і показав на Софію, яка метеликом кружляла у танку.

      – То пані Клявоні, з давнього імператорського роду, дружина командира полку Юзефа Вітте, – відповіла Жозефіна.

      – Прекрасна! – вигукнув герцог. – Такий діамант достойний корони Франції.

      Відтепер посол не спускав очей із красуні. Нарешті підвівся з-за столу, підійшов до подружжя Вітте і попросив Юзефа дозволу потанцювати з Софією. Полковник чемно вклонився і подав послу Софіїну руку. Герцог повів її в танок.

      – Спасибі, пані Клявоні, – сказав Гуф’є, коли танок закінчився.

      – Вітте, – поправила його Софія.

      – Я хотів сказати – Клявоні-Вітте. Дякую за приємні хвилини, подаровані мені вами, – мовив гість і підвів Софію до Юзефа, що стояв у чоловічому гурті під

Скачать книгу