LITMIR.BIZ

Скачать книгу

довго міркувала, що сказати на це. Зрозуміла, що козирі пливуть до її рук, але… Як повестися в таких обставинах? Вдаючи себе стурбованою, відповіла, ніби жартома:

      – Десять тисяч злотих – то великі гроші. Чи варто тобі позбутися таких коштів заради мене? Може, мені повернутися до посла, щоб не довести тебе до убозтва?

      – Як смієш таке казати?! – Юзеф щиро пригорнув до себе красуню. – Хіба не люблю тебе, не ціную?

      Софія ніжно пригорнулася до його грудей, защебетала:

      – Я теж тебе кохаю, але не бажаю, щоб ти розорився. Пані Лодзя така добросерда!. Вона втішить мене.

      – Ні, ні! Не оддам тебе нікому. Я готовий віддати все майно, аби ти лишилася зі мною.

      – Ну, чини, як знаєш, – тихо промовила Софія. Вона впевнена: у Кракові на неї чекали не почесті, не юрба залицяльників, а прислуговування в покоях панів Лясопольських.

      Незабаром до Кам’янця прибула Жозефіна Потоцька, щоб хоч трохи спочити від господарських справ і докучливої тульчинської знаті. Текля з пані Лоською розповіли їй про те, що Боскамп Лясопольський вимагає сплатити за грекинь гроші або ж повернути їх йому.

      – Таких грошей ми не маємо. Якщо ваша ласка – позичте. Пшениця в Млинах гарно вродила нині, ґуральня сякий-такий прибуток дає – сплатимо борг, – попросила пані Текля.

      Жозефіна замислилася. Чоловік радив, щоб вона підтримувала версію про царське походження Софії: «Я не бачив тої грекині, – писав він у листі, – але слава про неї долинула до Варшави. Найвельможніше столичне панство хоче бачити ту знатну особу в своїх палатах». Жозефіна була не така обмежена, щоб не втямити, в чому тут річ. Нарешті вона зрозуміла, що польська еліта збирається використати грекиню у своїй політичній грі. Щира патріотка Речі Посполитої Жозефіна Потоцька хоч і була осторонь від тієї гри, але співчувала «гравцям», бо втілення їх задуму в життя йшло, як їй здавалося, на користь батьківщині. З огляду на це вона перестала дорікати своїм подружкам Лоській та Аксамітовській за те, що ті намагаються зрівняти жебрачку зі шляхтою, і, коли жінки звернулися до неї за позичкою, Потоцька відповіла:

      – Що з вами вдіяти? Якщо у вас така скрута, то мушу допомогти. Але щоб через рік сплатили борг.

      – Спасибі вам, – подякувала Текля.

      – А ви благодійниця, – усміхнулася Жозефіна, – не знаю, що робив би без вас пан Юзеф. Дуже він безпорадний та сумирний. За себе постояти не може… Правду сказати – йому б таку суму не довірила.

      Увечері трохи розважалися. Пані Лоська грала на клавесині, а Софія з Юзефом пурхала у танку. Потоцька сиділа в глибокому кріслі та спостерігала за ними. Грекиня мала вигляд настільки привабливий, що графиня подумала: «Ні, таки благородна кров тече в її жилах. Не може ж бути у жебрачки ні такої грації, ні аристократичних рис обличчя».

      Коли всі розійшлися, Текля і пані Лоська лишилися погомоніти віч-на-віч.

      – Дякую, сестро, за послуги. Під вашою рукою Софія стала справжньою панною. Хто тепер посміє подумати, що її колись куплено на невільничому

Скачать книгу