LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Дієго, скажи пані, що саме чекає на неї у майбутньому, бо мене непокоять інші, важливіші думи, – звернувся граф до свого помічника, затулив долонями обличчя і замовк.

      «Тінь» Каліостро ворухнулася в кріслі.

      – Я не віщун, пані, я лише передаю те, що відчуває і бачить шановний граф. Отже, слухайте мене уважно. Ноги ваші торкаються щасливої для вас французької землі. Небо вас осипає магічними променями, які мають особливу властивість лише в межах цієї землі. Ці промені діють на кожну людину по-різному, залежно від властивостей індивідуума. Одна людина стає нещасною, її переслідують невдачі та злидні. Інша – навпаки, всі блага – здоров’я, багатство і влада пливуть їй до рук. Ви опинилися в благодатній для вас магнетичній сфері. Надприродні закони магнетизму щасливо впливатимуть на вас доти, доки ви перебуватимете на французькій землі. Граф Каліостро бачить на вашій голові царську корону. Пам’ятайте, пані, залишивши цю щасливу для вас магнетичну сферу, ви втратите всі ваші сподівання на щасливе майбутнє…

      Дієго примружив очі, відкинувся на спинку крісла.

      «Ку-ку-рі-ку», – несподівано загорланив десь зовсім близько півень. Під стелею башти залопотіли крильми невидимі птахи. Стіни злегка здригнулись і беззвучно, повільно почали зсуватися всередину, і дуже швидко приміщення стало таким маленьким, яким було з годину тому. Жах охопив грекиню. Граф Каліостро, стріпнувшись, глянув на неї:

      – Треті півні, пані. Мені пора! – І він щез, мов привид, наче й не було його.

      Коли Софія опинилася в апартаментах, відведених для неї у цьому ж Тюїльрійському, палаці, знайома обстановка, присутність Юзефа повернули її до реальності.

      – Тьху! Якась мана найшла на мене, – зітхнула жінка і втомлено впала в крісло.

      – Ти про що? – не зрозумів чоловік.

      – Та про Каліостро.

      І вона розповіла про рухливі стіни, півні й таємниче зникнення графа.

      – Господь з тобою! Ти мариш… Це в тебе від утоми, Зосю. Іди спати, люба моя, час пізній, – порадив чоловік.

      У Тюїльрійському палаці згасли останні вогні.

      Розділ шістнадцятий

      Віконне

      Зима була люта. У Млинах замело снігом вулиці й двори. Принишкли, зсутулилися хати. Жодної живої душі на вулицях. У личаках та ганчір’ї далеко не вийдеш. Навіть до річки по воду не ходять люди. Топлять у казанах сніг, варять на тій воді лемішку й крупняк. Позаганяли в хати ягнят і телят, так і живуть укупі з худобою в бруді та смороді. Треба ж якось рятувати скотину, бо благенькі хліви наскрізь морозними вітрами прошито.

      З голоду та холоду пішла по селу пошесть. Мерли діти й старі. На цвинтарі їх не ховали, бо не можна було в скам’янілій від морозу землі яму видовбати. Покійників виносили у повітку чи половник до теплішої погоди.

      Отець Никодим з ніг збився – що не день, то панахида. Добре, що хоч повстяники теплі має. Не дійти б йому при такій стужі до магали, а по магалянах найчастіше дзвони дзвонять.

      Саме перед Різдвом прибув із Парижа гонець. Пан Юзеф так розтратився у французькій столиці, що не

Скачать книгу