Тричі продана - Павло Наніїв

Скачать книгу

вздовж стін. На хорах гримнув «Урочистий полонез», присутні вибухнули оплесками і тисячоголосим «віват!». Внесли королівський штандарт, а вслід за ним поважно ступав і сам король. Буклі перуки спадали на плечі. Обличчя його широке, довгобразе, з орлиним носом, було прикрашене білявими, хвацько закрученими догори вусами. Скутий тісним, гаптованим золотом камзолом, король незграбно опустився в крісло. За його плечима розташувалися придворні, а за довгим, через усю залу столом, мов на параді, вишикувалися міністри, маршали і маршалки, воєводи, дипломати, представники духівництва, з гурту яких вирізнявся високий, тонкий, з ямкуватими очима кардинал де Лонго. Червона мантія висіла на ньому, мов на палі.

      Понятовський кивнув головою, і до нього підвели Софію. Він лагідно всміхнувся їй і жестом руки показав на крісло біля себе. Грекиня вклонилась і з гідністю сіла поруч. Тоді пролунав голос гетьмана Браніцького:

      – Панове! Я пропоную підняти перший тост за славу і велич Речі Посполитої, за гордість кожного поляка – нашого світлого вінценосця!

      Залунали оплески. Зала виповнилася дзвоном кришталю. Софія взяла зі срібної таці келих і звернулася до Понятовського:

      – Ваша величносте, я щаслива випити за ваше здоров’я!

      Король злегка кивнув їй.

      – Прошу уваги, панове! – знову загримів на всю залу Браніцький. – Зараз виголосить тост його величність! Увага! Увага!

      Понятовський обвів поглядом присутніх і почав:

      – Мої співвітчизники! За воскресіння багатостраждальної Греції! За здоров’я спадкоємиці її престолу, нашої дорогої гості Софії Клявоні-Вітте! За вічну дружбу наших корон!

      Розчулена Софія підвелась і низько вклонилася перед королем, потім перед усією залою. Вона думала цієї миті не про грецьку корону, а про невільничий ринок у Стамбулі, про матір, яка продала її чужинцеві за жменю золотих дукатів. Їй хотілося, щоб мати в цей час була тут. Хай би побачила свою дитину в оточенні вельмож, поруч із самим королем.

      – Пані Софіє, чому ваше ангельське личко огорнув смуток? – спитав Понятовський.

      – Ваша величносте, виголошений вами тост навіяв на мене печаль. Згадуючи мою нещасну батьківщину, я завжди впадаю в смуток. Трагічна доля мого народу бентежить душу.

      – Розумію вас і прошу вірити в мій добрий намір допомогти відродженню Греції. Але це справи політичні, і не час торкатися їх тут і в цю годину. Ми поговоримо про це потім, а поки що запрошую вас до танцю.

      Тонкі й білі аристократичні руки Понятовського легко торкалися жіночої талії. Згодом Софія відчула, що король пригортає її сильніше, ніж дозволяють правила пристойності. Вона насторожилася.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через

Скачать книгу