LITMIR.BIZ

Скачать книгу

були ґаздинями, але по-своєму. Скрізь були якісь штуки, скляні банки, в них зібраний різний дріб’язок, джгутики, ґудзики, травинки, камінці, клаптики тканини. Зілля, гілля, дозвілля, – вона усміхається, ніби згадуючи якийсь особистий жарт. – Так баба часто говорила про цей дім. Ми втрьох заповнювали його зіллям, гіллям і дозвіллям.

      – Твої баба й мама – можна я називатиму її «баба»? – заробляли тим, що шили й перешивали одяг. Я говорила з місцевими жителями, вони твердять, що це був успішний бізнес, із багатьма замовниками.

      І вчора ввечері, і сьогодні вранці Бо зникала з готелю, ходила «на розвідку». Соломонові залишалося розважати Лору, і вони грали в карти, доки Бо не повернулася опівночі, її дихання пахло пивом, її одяг – димом. Соломона засмутило її повернення. Він хотів довше побути з Лорою, слухаючи її звуки, як вона відтворює тасування карт, цокіт льоду, що, розтаючи, б’ється об склянку. Це було схоже на музику. З нею можна розслабитися, бути спокійним, жодного поспіху, жодної паніки. Час не був ворогом, здавалося, що його взагалі не існує. У неї не було телефона, на який вона б поглядала, не було годинника на руці. Вона просто була тут і зараз, ніжна лінія її рота, її довге волосся, що торкалося його руки, лоскотало його, коли вона простягала руку, щоб узяти карти. Ніжність була безмежною. Його серце ніколи не було таким спокійним і таким тремтливим водночас.

      – Так, справи в них ішли добре, – погоджується Лора. – У них була низка постійних клієнтів, яким вони шили вбрання для весіль, перших причасть, святкувань, тут багато великих сімей, тож завжди є якийсь привід. Мені подобалося кравецтво. Я їм допомагала, коли вони сколювали викроєний одяг, на манекенах вони не могли бачити руху. Мені подобалося кружляти між них, уявляючи, що це моє весілля, або мій день народження, і вони від цього просто казилися, – вона всміхається своїм спогадам. – Коли шиття одягу стало непотрібним, залишилося тільки перешивання, а потім мама почала допомагати з домашнім господарством кільком самотнім літнім людям, ходити для них по крамницях, прати і прасувати їхній одяг, робити все, що їм було потрібно. Тут дуже багато людей живе на манівцях. У більшості діти переїхали в міста, щоб навчатися або працювати. Люди більш не приходили до нас додому. Робота для баби і мами скінчилася.

      – Замовники приходили до будинку?

      – Ні. До ательє. Отам, – вона вказує на гараж, – була їхня майстерня. Вони не хотіли, щоб люди заходили до будинку.

      – Чому не хотіли?

      – Вони були самітниці. Вони хотіли тримати свій заробіток окремо від будинку.

      – Вони не хотіли, щоб хтось бачив тебе, правда?

      – Правда.

      – Чому, як ти гадаєш?

      – Бо вони були самітниці.

      – Ти не могла б повторювати питання у своїх відпо…

      – Вони не хотіли, щоб хтось бачив мене, бо вони були самітниці, – кидає Лора роздратовано. Виходить різко, таку відповідь не ввести до фільму. Надто агресивно, Лора надто насторожилася через таку дрібницю.

      Бо дає їй якусь мить, щоб заспокоїтися, вдаючи, що перевіряє звук разом із Соломоном.

      – Все

Скачать книгу