LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що час спати, і розходяться по своїх кімнатах.

      – Я думала, що ти втомився, – всміхається Бо, коли Соломон притискає обличчя до її шиї, доки вона карткою відмикає двері. Вона промахується кілька разів, не може прицілитись.

      – Ти як вампір, прокидаєшся вночі, – сміється вона.

      Він кусає її за шию, і це нагадує йому про кажана, і це нагадує йому про будинок кажанів, і це нагадує йому про Лору, що зараз у сусідній кімнаті, і це спантеличує його, і він уже не так міцно притискається до Бо. На щастя, вона не помічає цього, бо нарешті спромагається потрапити карткою в двері і штовхає їх, відкриваючи.

      – Цікаво, вона спить чи ні, – шепоче Бо.

      З думками про Лору Соломон притискає Бо до себе, цілує її.

      – Почекай, – шепоче Бо, – дай я послухаю.

      Вона виривається і йде до дверей, що ведуть у кімнату Лори. Вона притискається вухом до дверей і, доки слухає, Соломон починає роздягати її.

      – Соле, – сміється вона. – Я тут проводжу дослідження!

      Він стягає білизну через її ноги, кидає її через плече. Він починає зі стоп і цілує її, рухаючись угору, вздовж ноги, облизує внутрішній бік її стегна.

      – Не зважай, – Бо кидає своє дослідження і повертається спиною до дверей.

      У ліжку Бо стогне від задоволення.

      Соломон притягає її до себе, щоб поцілувати, і коли їхні губи змикаються, він знову чує стогін задоволення. Стогін Бо. Але він лунає не від Бо, а від дверей між кімнатами. Вони обидва застигають.

      Бо дивиться на Соломона.

      – Боже мій, – шепоче вона.

      Соломон дивиться на двері. Світло з ванної падає в темну кімнату. Двері з їхнього боку зачинені, проте, мабуть, Лора відчинила свої двері й прислухається біля їхніх дверей.

      – Боже мій, – повторює Бо, відсуваючись від Соломона і загортаючись у ковдру, намагаючись захиститись.

      – Вона тебе не бачить, – говорить він.

      – Цить.

      Серце Соломона калатає, ніби його спіймали, коли він робив щось заборонене. Хоч Лора їх і не бачить, він упевнений, що вона їх чує.

      – Мені однаково, це ж гидотно.

      – Нічого гидотного.

      – Заради Бога, Соломоне, – сичить вона, їй гидко від нього.

      Вони дослухаються, але нічого більш не чутно.

      – Що ти робиш? – сичить вона, дивлячись, як він встає з ліжка.

      Він іде до дверей між кімнатами і притискає вухо до холодного дерева. Він уявляє собі, як Лора з того боку робить те саме. Її перша ніч удалині від її хатини, може, не треба було кидати її саму на кілька годин. Він сподівається, що з нею все гаразд.

      – То що? – запитує вона, коли він повертається до ліжка.

      – Нічого.

      – Що, як вона божевільна, Соле? – шепоче Бо.

      – Вона не божевільна.

      – Скажена психопатка-вбивця.

      – Не психопатка.

      – Звідки ти знаєш?

      – Нізвідки… це ж ти захотіла взяти її сюди.

      – Слушне зауваження.

      Він зітхає.

      – Ми можемо хоча б закінчити?

      – Не можемо. Я зараз узагалі нічого не можу.

      Соломон зітхає, закладає

Скачать книгу