LITMIR.BIZ

Скачать книгу

показує людям камеру, і вони накидаються на цю увагу, на свої п’ять хвилин слави. Йому подобається, що Лора від них відрізняється. Вона нормальна. Вона нормальна людина, яка цінує свою анонімність, для якої «особисте» – не порожнє слово. Це, а також дещо інше.

      – Тобі не доведеться ділитися з нами тим, чим ти не захочеш ділитися, – каже Бо. – Джо і Том дозволяли нам жити з ними, спостерігати за їхнім життям, їхнім спілкуванням один з одним, але навряд чи їм здавалося, що ми переходили якісь межі. Для всіх нас було очевидно, що тільки-но для них це стало б недоречним, ми припинили б зйомку.

      Як сьогодні вранці, на кухні Джо. Це непокоїть Бо, ніби вона посварилися з другом.

      Лора дивиться з полегшенням.

      – Мені подобається бути наодинці. Я не хочу, – вона дивиться на айпед, на газетні статті й журнальні вирізки на столі. – Не хочу цього всього.

      Вона натягає рукави кардигана на зап’ястя, стискає їх пальцями, обіймає себе, ніби змерзла.

      – Зрозуміло, – говорить Соломон і дивиться на Бо, з остаточністю в голосі і в погляді. – Ми поважаємо твоє рішення. Але перш ніж ми підемо, хочемо дещо тобі віддати.

      Соломон підносить до неї пакети і ставить їх на підлогу поруч з нею. Може, він зайшов надто далеко, але він не хотів залишати її ні з чим, особливо якщо Бріджит стане на бік Джо і перестане допомагати Лорі. Він пройшовся місцевим туристичним магазином, купив стільки ковдр, футболок, светрів, скільки лише зміг. Він навіть не уявляв, як холодно тут буває, коли вітер свище в щілини стін і старих вікон, а кажани літають за кілька метрів від її дверей.

      Бо нічого не казала про його покупки. Вона зосталася в машині, перевіряючи електронну пошту, доки він заповнював багажник пакетами. Тільки тепер Бо дивиться на цю купу пакетів, які він виставляє, розуміє, скільки їх, і поглядає на нього з подивом. Він ніяковіє, але вона вражена його зусиллями. На думку Бо, це може значно допомогти переконати Лору працювати з ними.

      – Я подумав, що тут може бути дуже холодно, – пояснює Соломон ніяково, проводячи руками над пакетами, щось бурмочучи про їхній вміст.

      Бо всміхається, намагаючись не засміятися через розгубленість свого хлопця.

      – То що ти скажеш? – питає Бо, нахиляючись уперед.

      – Дуже дякую вам за ці всі речі, – відповідає Лора, розглядаючи пакети, а потім звертаючись до Соломона. – Це занадто. Я не думаю, що взагалі зможу з’їсти це все сама.

      – Ну, то є троє людей, готових допомогти тобі, – ніби між іншим, жартує Бо, й далі наполягаючи на своєму.

      – Я хочу повернути вам це все, – говорить Лора, звертаючись до Соломона, а потім до Бо. – Я не можу допомогти вам з вашим фільмом.

      – Вони для тебе, – твердо каже Соломон, – хоч ти погодишся, хоч ні.

      – Так, так, бери, – неуважно говорить Бо.

      Соломон готовий іти, він не хоче наполягати, не хоче здаватися грубим – так, як збирається робити Бо. Такі моменти ніколи не турбують Бо, це миттєві незручності на тлі значно ширшої картини. Чуття підказує Бо, що не можна відпускати Лору. Вона

Скачать книгу