LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і всі голови повернулися до двох незнайомців, Лора швидко позадкувала. Соломон полегшено зітхнув. Тепер вона сидить зі склянкою води, а він – із «Гіннессом».

      – Взагалі не п’єш? – запитує він.

      Вона хитає головою. Від її рухів лід стукається об склянку. Вона точно відтворює це цокотіння. У Соломона це досі не вкладається в голові, проте він не уявляє, як заговорити про це, здається, що вона цього навіть не помічає.

      – З тобою все гаразд? – запитує він. – Том і Моссі. Це забагато втрат на один тиждень.

      – На один день, – виправляє вона. – Я тільки сьогодні дізналася про Тома.

      – Шкода, що тобі довелося так почути про таке, – говорить Соломон тихо, думаючи про те, як Джиммі просто бовкнув це.

      – Том привозив мені покупки щопонеділка. Його не було в понеділок. Я зрозуміла, що щось не так, уже тоді, але мені було нікого запитати. Сьогодні в лісі я подумала, що Джо – це Том. Я ще ніколи його не бачила. Вони геть однаковісінькі. Але він був такий злий. Том ніколи не бував злим.

      – Ти прожила там десять років і ніколи не бачила Джо?

      Вона хитає головою:

      – Том не дозволяв цього.

      Він хоче запитати, чому, але стримується.

      – Джо зараз у скорботі, зазвичай з ним простіше домовитись. Варто почекати.

      Вона відпиває води, стурбована.

      – То ти з понеділка нічого не їла? – раптом збагнув Соломон.

      – У мене є садок, город, яйця. Я саме збирала їжу в лісі, коли побачила тебе, – вона соромливо усміхається йому, згадуючи їхню зустріч. Він теж усміхається, а потім сміється з самого себе, з того, як він почувався, немов школяр.

      – Господи, давай я погодую тебе, що ти хочеш – гамбургер, чіпси? Я й собі теж візьму, – він встає і дивиться на кафе-фастфуд через дорогу. – Я вже аж дві години не їв.

      Вона усміхається.

      Він очікує, що вона накинеться на їжу, але помиляється. Все у ній спокійне, повільне. Вона стримано бере чіпси довгими витонченими пальцями.

      – Звідки твоя бабуся знала Тома? – запитує він.

      – Ти ставиш забагато питань.

      Він думає про це:

      – Справді. Так я будую розмову. А як ти будуєш розмови? – запитує він, і вони удвох сміються.

      – Ніяк. Мені ні з ким говорити. Принаймні з людей.

      Хтось за рогом встає з-за столу, відсуваючи лаву, яка скрегоче об землю. Вона відтворює цей звук. Один раз, другий – доки це не виходить у неї бездоганно. Барменка, що прибирає столик поруч із ними, здивовано дивиться на неї.

      – Я будую чудові розмови з самою собою, – провадить далі Лора, не помічаючи того погляду, або не зважаючи на нього. – І з Моссі і Рінгом. І з неживими речами.

      – Ти не сама така, – він усміхається, дивиться на неї, глибоко зацікавлений.

      Вона видає новий звук, з якого він сміється. Схожий на вібрацію телефона.

      – Що це? – запитує він.

      – Що? – супиться вона.

      І раптом він чує звук знову, і він злітає не з уст Лори, хоча йому доводиться уважно придивитись до неї. Він відчуває, що в кишені вібрує його мобілка.

      – Ой, –

Скачать книгу