LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сяйливими блакитними очима, пасмо волосся вибилося з тугої гульки і прикриває очі, довгі чорні вії. Він опускає погляд на своє обладнання, повертає коліщатко в один бік, а потім точнісінько так само в другий.

      – Перекажи нам якусь із історій, які вони розповідали, – пропонує Бо.

      – Ні, – ввічливо відмовляє Лора. – Це їхнє особисте.

      – Але ж їх зараз тут немає, – по-змовницьки, жартівливо каже Бо.

      – Вони зараз саме тут, – Лора знову заплющує очі і вдихає.

      Соломон посміхається, він дивиться на Рейчел і бачить у її очах сльози. Бо дає Лорі трохи часу, перш ніж продовжити.

      – Ти навчалася вдома. Розкажи нам про це.

      – Баба теж навчалася вдома. Її батько думав, що навчання – марна трата часу для дівчаток, тож він забороняв їй ходити до школи. Її мати таємно навчала її вдома. А вона так само навчала мене.

      – Ти не шкодуєш, що не спробувала, як це – ходити до школи?

      – Ні, – сміється вона. – Як на мене, багато кому варто було б шкодувати, що вони не спробували, як це весело – навчатися вдома. Я пам’ятаю, як баба ганялася за жабою навколо струмка, вона казала, що в маминій школі їх розтинали, щоб показати учням, які вони на вигляд, коли мертві. Вона хотіла зловити її, щоб показати мені, як вона живе, – вона знову прикушує нижню губу, і Соломон сковтує, дивлячись на ту губу. – Варто було подивитися, як вона ганяла за нею. Я просто не уявляю собі кращого дня. Я й досі пам’ятаю будову жаби.

      Бо сміється разом з нею. І провадить далі:

      – Ти тоді знала, що ти – таємниця? Що ніхто не знає про твоє існування?

      Соломон дивиться на Бо з подивом, знову спантеличений і цим відкриттям, і власним прозрінням: Бо вже це знала. Її «розвідка» минулої ночі вочевидь показала, що ніхто в місті не знав, що в родини Баттон була дитина.

      – Так, знала, я завжди знала, що я – таємниця. Вони не довіряли людям. Вони були обачні. Вони завжди говорили: «Якщо ми триматимемося разом, все в нас буде гаразд».

      – Як ти гадаєш, від чого вони тебе захищали?

      – Від людей.

      – Люди кривдили їх?

      Мовчанка, доки Лора міркує над відповіддю.

      – Баба й мама були особливими людьми, віддаленими від інших. Коли з’являлися замовники, я чула їхні голоси, часом визирала у вікно і я їх ледве впізнавала. Вони не сміялися, були подібні до роботів, зосереджені. У них не було нічого магічного. Вони не були такі кумедні, як бували вдома, коли співали і сміялися. Вони були серйозні. Похмурі. Ніби насторожі. Це не лише тому, що вони були заклопотані, – це вони захищали себе. Вони побоювалися людей.

      – Твоя мама рано кинула школу, коли їй було чотирнадцять років. Ти знаєш, чому?

      Соломон приглядається до Бо, в нього нема жодного сумніву, що вона щось знає про це. Він бачить це в ній. Її м’язи напружилися, хоча вона намагається здаватися спокійною, але насправді вона нестримна. Бо нічого не розповідала Соломонові про те, що вона дізналася від місцевих жителів, але тепер він заінтригований, хоча готується до захисту. Він не хоче,

Скачать книгу