Скачать книгу

що, товаришу! Товариш Сім’янців має в тих селах своїх вірних людей – комсомольців. Вони нас інформують про що треба. Він у них буває потайки. Як хочете, він вам допоможе. Підете собі вдвох, розвідаєте що треба, а тоді до Чигирина. Так буде безпечніше, бо бандити мають у Чигирині свою аґентуру, і коли б хто з неї побачив вас у Чигирині, а потім ви з’явилися у селах – було би підозріло. До Кам’янки теж не заходьте. Як це для вас підходить – зачекаєте отам на залізниці, товариш Сім’янців[152] передягнеться і прийде до вас.

      – Я вам дуже вдячний! Це дійсно буде добре. Як моя справа добре вдасться – вас ЧК винагородить.

      Коли поверталися до міста, Андрій глянув мені в очі.

      – Ну, браток, на ловця і звір біжить… Заведеш його на Мельничанські хутори до наших хлопців. Там візьмете добре за горло – розкаже, що то за справа у нього… Це дуже добре. Видно, щось ЧК вже задумала робити. Тільки живим з твоїх рук він вже не вийде, зрозумів?! Передягаюся і, сховавши в кишені револьвера та ґранату, виходжу на залізницю до «товариша» чекіста. Польовою доріжкою йдемо в напрямку села Грушківки. У полі «товариш» повчає мене:

      – Отож, від цієї хвилини я – хорунжий Жілінський. Служив у петлюрівському полку ім. Богдана Хмельницького. Зимою захворів на тиф і залишився під час партизанського рейду петлюрівських частин на Херсонщині. Тепер шукаю якогось повстанчого відділу або організації, щоб приєднатися.

      Я не стримався і усміхнувся. Хорунжий Богданівської кінної сотні Жілінський – мій товариш по полку і сотні, який під час Зимового походу дезертував з частини.

      – Ми, товаришу, зайдем до своїх хлопців-комсомольців, які вірні совітській владі, – але разом з тим на доброму рахунку у місцевих бандитів, які не знають про їх настрій. Для них маскування[153] непотрібне. Але як ви схочете безпосередньо зійтися з бандитами, то попереджую, що серед них є багато колишніх петлюрівців. Хто-небудь може знати, чи такий хорунжий був у тім полку. Зрештою, як у вас є документ, то хтось може знати підпис командира.

      – Хорунжий такий був. Документ у мене правдивий. Було би тільки зле, якби знайшовся хтось з того полку або з сусідніх. Про це треба рознюхати заздалегідь.

      – У хлопців довідаємося. Вони знають усіх.

      «Товариша» це заспокоює, і він, набравши гумору, починає оповідати мені про свої минулі пригоди між «бандитами». Оповідає про сцени розстрілів у київській ЧК, в яких брав безпосередню участь, вихвалюючися[154] своєю сміливістю та жорстокістю. З цієї розмови видно, що розуму у хлопця небагато, але нахабної сміливости дійсно не бракує, доказом чого була ця «прогулька» зо мною до Холодного Яру. Каже, що походить з Києва, але говорить з виразами, яких уживають селяни на Чернигівщині.[155] Обійшовши полем Грушківку, йдемо лісом в напрямку Мотриного манастиря. Розпитує мене, чи в манастирі є тепер бандити. Висловлює бажання оглянути манастир, але я, не бажаючи гаяти[156] часу, відмовляю його. Не доходячи до манастиря, беремо напрямок на Мельничанські хутори.

      Балакучість

Скачать книгу


<p>152</p>

У всіх прижитт. вид.: «т. Сім’янців».

<p>153</p>

У вид. 1934 і 1935 рр.: «це маскування».

<p>154</p>

У вид. 1938 р.: «вихвалюється».

<p>155</p>

Так у всіх прижитт. вид.

<p>156</p>

У вид. 1938 р.: «гаїти».